ЗАКОНЫ

Про захист персональних даних

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 34, ст. 481)

{Із змінами, внесеними згідно із Законами 
№ 4452-VI від 23.02.2012, ВВР, 2012, № 50, ст.564 
№ 5491-VI від 20.11.2012, ВВР, 2013, № 51, ст.715 
№ 245-VII від 16.05.2013 
№ 383-VII від 03.07.2013}

{У тексті Закону слова "володілець бази персональних даних" і "розпорядник бази персональних даних" у всіх відмінках і числах замінено відповідно словами "володілець персональних даних" і "розпорядник персональних даних" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 1. Сфера дії Закону

Цей Закон регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних.

Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

{Частину третю статті 1 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}

{Частину четверту статті 1 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}

{Стаття 1 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 2. Визначення термінів

У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

база персональних даних - іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних;

володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом;

{Абзац третій статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Державний реєстр баз персональних даних - єдина державна інформаційна система збору, накопичення та обробки відомостей про зареєстровані бази персональних даних;

{Абзац п'ятий статті 2 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}

знеособлення персональних даних - вилучення відомостей, які дають змогу прямо чи опосередковано ідентифікувати особу;

{Абзац шостий статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

картотека - будь-які структуровані персональні дані, доступні за визначеними критеріями, незалежно від того, чи такі дані централізовані, децентралізовані або розділені за функціональними чи географічними принципами;

{Статтю 2 доповнено терміном згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем;

{Абзац статті 2 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

одержувач - фізична чи юридична особа, якій надаються персональні дані, у тому числі третя особа;

{Статтю 2 доповнено терміном згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована;

розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця;

{Абзац одинадцятий статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

суб’єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються;

{Абзац дванадцятий статті 2 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

третя особа - будь-яка особа, за винятком суб’єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних.

{Абзац тринадцятий статті 2 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 3. Законодавство про захист персональних даних

Законодавство про захист персональних даних складають Конституція України, цей Закон, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 4. Суб'єкти відносин, пов'язаних із персональними даними

1. Суб'єктами відносин, пов'язаних із персональними даними, є:

суб'єкт персональних даних;

володілець персональних даних;

розпорядник персональних даних;

третя особа;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений).

{Абзац шостий частини першої статті 4 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

{Абзац сьомий частини першої статті 4 виключено на підставі Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.

3. Розпорядником персональних даних, володільцем яких є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, крім цих органів, може бути лише підприємство державної або комунальної форми власності, що належить до сфери управління цього органу.

{Частина третя статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

4. Володілець персональних даних може доручити обробку персональних даних розпоряднику персональних даних відповідно до договору, укладеного в письмовій формі.

{Статтю 4 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

5. Розпорядник персональних даних може обробляти персональні дані лише з метою і в обсязі, визначених у договорі.

{Статтю 4 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 5. Об'єкти захисту

1. Об'єктами захисту є персональні дані.

{Частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Персональні дані, крім знеособлених персональних даних, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.

{Частину третю статті 5 виключено на підставі Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

{Частину четверту статті 5 виключено на підставі Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 6. Загальні вимоги до обробки персональних даних

1. Мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.

{Частину першу статті 6 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб’єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом.

{Абзац третій частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

2. Персональні дані мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру потреби, визначеної метою їх обробки.

{Частина друга статті 6 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

3. Склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки.

{Абзац перший частини третьої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

{Абзац другий частини третьої статті 6 виключено на підставі Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

4. Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.

5. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

6. Не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

7. Якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних, обробляти персональні дані без його згоди можна до часу, коли отримання згоди стане можливим.

8. Персональні дані обробляються у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, не довше, ніж це необхідно для законних цілей, у яких вони збиралися або надалі оброблялися.

Подальша обробка персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях може здійснюватися за умови забезпечення їх належного захисту.

{Частина восьма статті 6 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

{Частину дев'яту статті 6 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}

10. Типовий порядок обробки персональних даних визначається уповноваженим органом з питань захисту персональних даних.

{Частина десята статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4452-VI від 23.02.2012,№ 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 7. Особливі вимоги до обробки персональних даних

1. Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

{Частина перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

2. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних:

1) здійснюється за умови надання суб'єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних;

2) необхідна для здійснення прав та виконання обов'язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту;

{Пункт 2 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

3) необхідна для захисту життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних або іншої особи у разі недієздатності або обмеження цивільної дієздатності суб'єкта персональних даних;

{Пункт 3 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

4) здійснюється із забезпеченням відповідного захисту релігійною організацією, громадською організацією світоглядної спрямованості, політичною партією або професійною спілкою, що створені відповідно до закону, за умови, що обробка стосується виключно персональних даних членів цих об'єднань або осіб, які підтримують постійні контакти з ними у зв'язку з характером їх діяльності, та персональні дані не передаються третій особі без згоди суб'єктів персональних даних;

{Пункт 4 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

5) необхідна для обґрунтування, задоволення або захисту правової вимоги;

6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я, на якого покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на якого поширюється законодавство про лікарську таємницю;

{Пункт 6 частини другої статті 7 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

7) стосується вироків суду, виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом та здійснюється державним органом в межах його повноважень, визначених законом;

{Пункт 7 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

8) стосується даних, які були явно оприлюднені суб'єктом персональних даних.

{Пункт 8 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 8. Права суб'єкта персональних даних

1. Особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними.

2. Суб'єкт персональних даних має право:

1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;

{Пункт 1 частини другої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

{Пункт 2 частини другої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

3) на доступ до своїх персональних даних;

{Пункт 3 частини другої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;

{Пункт 4 частини другої статті 8 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

5) пред’являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;

{Пункт 5 частини другої статті 8 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

6) пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;

{Пункт 6 частини другої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;

8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого, або до суду;

{Пункт 8 частини другої статті 8 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних;

10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;

{Частину другу статті 8 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

11) відкликати згоду на обробку персональних даних;

{Частину другу статті 8 доповнено пунктом 11 згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних;

{Частину другу статті 8 доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.

{Частину другу статті 8 доповнено пунктом 13 згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

{Частину третю статті 8 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 9. Повідомлення про обробку персональних даних

1. Володілець персональних даних повідомляє Уповноваженого про обробку персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів персональних даних, упродовж тридцяти робочих днів з дня початку такої обробки.

Види обробки персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів персональних даних, та категорії суб’єктів, на яких поширюється вимога щодо повідомлення, визначаються Уповноваженим.

2. Повідомлення про обробку персональних даних подається за формою та в порядку, визначеними Уповноваженим.

3. Володілець персональних даних зобов’язаний повідомляти Уповноваженого про кожну зміну відомостей, що підлягають повідомленню, упродовж десяти робочих днів з дня настання такої зміни.

4. Інформація, що повідомляється відповідно до цієї статті, підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті Уповноваженого в порядку, визначеному Уповноваженим";

{Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 10. Використання персональних даних

1. Використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону.

{Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Використання персональних даних володільцем здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю забороняється розголошувати відомості стосовно суб'єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб'єктам відносин, пов'язаних з такими даними.

{Частина друга статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

3. Використання персональних даних працівниками суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов'язків. Ці працівники зобов'язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв'язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов'язків. Таке зобов'язання чинне після припинення ними діяльності, пов'язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.

4. Відомості про особисте життя фізичної особи не можуть використовуватися як чинник, що підтверджує чи спростовує її ділові якості.

Стаття 11. Підстави для обробки персональних даних

1. Підставами для обробки персональних даних є:

1) згода суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних;

2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень;

3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб’єкт персональних даних або який укладено на користь суб’єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб’єкта персональних даних;

4) захист життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних;

5) необхідність виконання обов’язку володільця персональних даних, який передбачений законом;

{Частину першу статті 11 доповнено новим пунктом згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

6) необхідність захисту законних інтересів володільців персональних даних, третіх осіб, крім випадків, коли суб’єкт персональних даних вимагає припинити обробку його персональних даних та потреби захисту персональних даних переважають такий інтерес.

{Пункт 6 частини першої статті 11 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

{Стаття 11 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 12. Збирання персональних даних

1. Збирання персональних даних є складовою процесу їх обробки, що передбачає дії з підбору чи впорядкування відомостей про фізичну особу.

{Частина перша статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Суб’єкт персональних даних повідомляється про володільця персональних даних, склад та зміст зібраних персональних даних, свої права, визначені цим Законом, мету збору персональних даних та осіб, яким передаються його персональні дані:

в момент збору персональних даних, якщо персональні дані збираються у суб’єкта персональних даних;

в інших випадках протягом тридцяти робочих днів з дня збору персональних даних.

{Частина друга статті 12 в редакції Законів № 5491-VI від 20.11.2012, № 383-VII від 03.07.2013}

{Частину третю статті 12 виключено на підставі Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

{Частину четверту статті 12 виключено на підставі Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 13. Накопичення та зберігання персональних даних

1. Накопичення персональних даних передбачає дії щодо поєднання та систематизації відомостей про фізичну особу чи групу фізичних осіб або внесення цих даних до бази персональних даних.

2. Зберігання персональних даних передбачає дії щодо забезпечення їх цілісності та відповідного режиму доступу до них.

Стаття 14. Поширення персональних даних

1. Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.

{Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

{Частина друга статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

3. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.

4. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.

Стаття 15. Видалення або знищення персональних даних

{Назва статті 15 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

1. Персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону.

{Частина перша статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі:

{Абзац перший частини другої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб'єкта персональних даних на обробку цих даних або законом;

2) припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом;

3) видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого;

{Підпункт 3 частини другої статті 15 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

4) набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.

{Частину другу статті 15 доповнено підпунктом 4 згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

3. Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку.

{Частина третя статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

4. Персональні дані, зібрані під час виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом, видаляються або знищуються відповідно до вимог закону.

{Частина четверта статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

{Текст статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 16. Порядок доступу до персональних даних

1. Порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону.

2. Доступ до персональних даних третій особі не надається, якщо зазначена особа відмовляється взяти на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання вимог цього Закону або неспроможна їх забезпечити.

3. Суб'єкт відносин, пов'язаних з персональними даними, подає запит щодо доступу (далі - запит) до персональних даних володільцю персональних даних.

4. У запиті зазначаються:

1) прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника);

2) найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника);

3) прізвище, ім'я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит;

4) відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних;

{Пункт 4 частини четвертої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

5) перелік персональних даних, що запитуються;

6) мета та/або правові підстави для запиту.

{Пункт 6 частини четвертої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

5. Строк вивчення запиту на предмет його задоволення не може перевищувати десяти робочих днів з дня його надходження.

Протягом цього строку володілець персональних даних доводить до відома особи, яка подає запит, що запит буде задоволено або відповідні персональні дані не підлягають наданню, із зазначенням підстави, визначеної у відповідному нормативно-правовому акті.

Запит задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом.

6. Суб'єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб'єкта відносин, пов'язаних з персональними даними, за умови надання інформації, визначеної у пункті 1 частини четвертої цієї статті, крім випадків, установлених законом.

{Частина шоста статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 17. Відстрочення або відмова у доступі до персональних даних

1. Відстрочення доступу суб'єкта персональних даних до своїх персональних даних не допускається.

2. Відстрочення доступу до персональних даних третіх осіб допускається у разі, якщо необхідні дані не можуть бути надані протягом тридцяти календарних днів з дня надходження запиту. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у запиті, не може перевищувати сорока п'яти календарних днів.

Повідомлення про відстрочення доводиться до відома третьої особи, яка подала запит, у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У повідомленні про відстрочення зазначаються:

1) прізвище, ім'я та по батькові посадової особи;

2) дата відправлення повідомлення;

3) причина відстрочення;

4) строк, протягом якого буде задоволено запит.

3. Відмова у доступі до персональних даних допускається, якщо доступ до них заборонено згідно із законом.

У повідомленні про відмову зазначаються:

1) прізвище, ім'я, по батькові посадової особи, яка відмовляє у доступі;

2) дата відправлення повідомлення;

3) причина відмови.

Стаття 18. Оскарження рішення про відстрочення або відмову в доступі до персональних даних

1. Рішення про відстрочення або відмову у доступі до персональних даних може бути оскаржено до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або суду.

{Частина перша статті 18 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

2. Якщо запит зроблено суб'єктом персональних даних щодо даних про себе, обов'язок доведення в суді законності відмови у доступі покладається на володільця персональних даних, до якого подано запит.

{Частина друга статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 19. Оплата доступу до персональних даних

1. Доступ суб'єкта персональних даних до даних про себе здійснюється безоплатно.

2. Доступ інших суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, до персональних даних певної фізичної особи чи групи фізичних осіб може бути платним у разі додержання умов, визначених цим Законом. Оплаті підлягає робота, пов'язана з обробкою персональних даних, а також робота з консультування та організації доступу до відповідних даних.

3. Розмір плати за послуги з надання доступу до персональних даних органами державної влади визначається Кабінетом Міністрів України.

4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право на безперешкодний і безоплатний доступ до персональних даних відповідно до їх повноважень.

Стаття 20. Зміни і доповнення до персональних даних

1. Володільці чи розпорядники персональних даних зобов'язані вносити зміни до персональних даних на підставі вмотивованої письмової вимоги суб'єкта персональних даних.

{Частина перша статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

2. Володільці чи розпорядники персональних даних зобов’язані вносити зміни до персональних даних також за зверненням інших суб’єктів відносин, пов’язаних із персональними даними, якщо на це є згода суб’єкта персональних даних чи відповідна зміна здійснюється згідно з приписом Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого чи за рішенням суду, що набрало законної сили.

{Частина друга статті 20 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

3. Зміна персональних даних, які не відповідають дійсності, проводиться невідкладно з моменту встановлення невідповідності.

Стаття 21. Повідомлення про дії з персональними даними

1. Про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом.

2. Повідомлення, зазначені у частині першій цієї статті, не здійснюються у разі:

1) передачі персональних даних за запитами при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом;

2) виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом;

3) здійснення обробки персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях;

4) повідомлення суб’єкта персональних даних відповідно до вимог частини другої статті 12цього Закону.

{Частину другу статті 21 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

3. Про зміну, видалення чи знищення персональних даних або обмеження доступу до них володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, а також суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними, яким ці дані було передано.

{Частина третя статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 22. Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних

1. Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють такі органи:

1) Уповноважений;

2) суди.

{Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; текст статті 22 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 23. Повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері захисту персональних даних

1. Уповноважений має такі повноваження у сфері захисту персональних даних:

1) отримувати пропозиції, скарги та інші звернення фізичних і юридичних осіб з питань захисту персональних даних та приймати рішення за результатами їх розгляду;

2) проводити на підставі звернень або за власною ініціативою виїзні та безвиїзні, планові, позапланові перевірки володільців або розпорядників персональних даних в порядку, визначеному Уповноваженим, із забезпеченням відповідно до закону доступу до приміщень, де здійснюється обробка персональних даних;

3) отримувати на свою вимогу та мати доступ до будь-якої інформації (документів) володільців або розпорядників персональних даних, які необхідні для здійснення контролю за забезпеченням захисту персональних даних, у тому числі доступ до персональних даних, відповідних баз даних чи картотек, інформації з обмеженим доступом;

4) затверджувати нормативно-правові акти у сфері захисту персональних даних у випадках, передбачених цим Законом;

5) за підсумками перевірки, розгляду звернення видавати обов’язкові для виконання вимоги (приписи) про запобігання або усунення порушень законодавства про захист персональних даних, у тому числі щодо зміни, видалення або знищення персональних даних, забезпечення доступу до них, надання чи заборони їх надання третій особі, зупинення або припинення обробки персональних даних;

6) надавати рекомендації щодо практичного застосування законодавства про захист персональних даних, роз’яснювати права і обов’язки відповідних осіб за зверненням суб’єктів персональних даних, володільців або розпорядників персональних даних, структурних підрозділів або відповідальних осіб з організації роботи із захисту персональних даних, інших осіб;

7) взаємодіяти із структурними підрозділами або відповідальними особами, які відповідно до цього Закону організовують роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці; оприлюднювати інформацію про такі структурні підрозділи та відповідальних осіб;

8) звертатися з пропозиціями до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо прийняття або внесення змін до нормативно-правових актів з питань захисту персональних даних;

9) надавати за зверненням професійних, самоврядних та інших громадських об’єднань чи юридичних осіб висновки щодо проектів кодексів поведінки у сфері захисту персональних даних та змін до них;

10) складати протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності та направляти їх до суду у випадках, передбачених законом;

11) інформувати про законодавство з питань захисту персональних даних, проблеми його практичного застосування, права і обов’язки суб’єктів відносин, пов’язаних із персональними даними;

12) здійснювати моніторинг нових практик, тенденцій та технологій захисту персональних даних;

13) організовувати та забезпечувати взаємодію з іноземними суб’єктами відносин, пов’язаних із персональними даними, у тому числі у зв’язку з виконанням Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до неї, інших міжнародних договорів України у сфері захисту персональних даних;

14) брати участь у роботі міжнародних організацій з питань захисту персональних даних.

2. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини включає до своєї щорічної доповіді про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні звіт про стан додержання законодавства у сфері захисту персональних даних.

{Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 24. Забезпечення захисту персональних даних

1. Володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов’язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

2. В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, а також у володільцях чи розпорядниках персональних даних, що здійснюють обробку персональних даних, яка підлягає повідомленню відповідно до цього Закону, створюється (визначається) структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці.

Інформація про зазначений структурний підрозділ або відповідальну особу повідомляється Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, який забезпечує її оприлюднення.

3. Структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці:

1) інформує та консультує володільця або розпорядника персональних даних з питань додержання законодавства про захист персональних даних;

2) взаємодіє з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та визначеними ним посадовими особами його секретаріату з питань запобігання та усунення порушень законодавства про захист персональних даних.

4. Фізичні особи - підприємці, у тому числі лікарі, які мають відповідну ліцензію, адвокати, нотаріуси особисто забезпечують захист персональних даних, якими вони володіють, згідно з вимогами закону.

{Стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 25. Обмеження дії цього Закону

1. Обмеження дії статей 6, 7 і 8 цього Закону може здійснюватися у випадках, передбачених законом, наскільки це необхідно у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, економічного добробуту або захисту прав і свобод суб’єктів персональних даних чи інших осіб.

2. Дозволяється обробка персональних даних без застосування положень цього Закону, якщо така обробка здійснюється:

1) фізичною особою виключно для особистих чи побутових потреб;

2) виключно для журналістських та творчих цілей, за умови забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та правом на свободу вираження поглядів";

{Стаття 25 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 26. Фінансування робіт із захисту персональних даних

Фінансування робіт та заходів щодо забезпечення захисту персональних даних здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними.

Стаття 27. Застосування положень цього Закону

1. Положення щодо захисту персональних даних, викладені в цьому Законі, можуть доповнюватися чи уточнюватися іншими законами, за умови, що вони встановлюють вимоги щодо захисту персональних даних, що не суперечать вимогам цього Закону.

2. Професійні, самоврядні та інші громадські об’єднання чи юридичні особи можуть розробляти кодекси поведінки з метою забезпечення ефективного захисту прав суб’єктів персональних даних, додержання законодавства про захист персональних даних з урахуванням специфіки обробки персональних даних у різних сферах. При розробленні такого кодексу поведінки або внесенні змін до нього відповідне об’єднання чи юридична особа може звернутися за висновком до Уповноваженого.

{Частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 28. Відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних

Порушення законодавства про захист персональних даних тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Стаття 29. Міжнародне співробітництво та передача персональних даних

{Назва статті 29 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

1. Співробітництво з іноземними суб'єктами відносин, пов'язаних із персональними даними, регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України.

2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

3. Передача персональних даних іноземним суб’єктам відносин, пов’язаних із персональними даними, здійснюється лише за умови забезпечення відповідною державою належного захисту персональних даних у випадках, встановлених законом або міжнародним договором України.

Держави - учасниці Європейського економічного простору, а також держави, які підписали Конвенцію Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних, визнаються такими, що забезпечують належний рівень захисту персональних даних.

Кабінет Міністрів України визначає перелік держав, які забезпечують належний захист персональних даних.

Персональні дані не можуть поширюватися з іншою метою, ніж та, з якою вони були зібрані.

{Частина третя статті 29 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

4. Персональні дані можуть передаватися іноземним суб’єктам відносин, пов’язаних з персональними даними, також у разі:

1) надання суб’єктом персональних даних однозначної згоди на таку передачу;

2) необхідності укладення чи виконання правочину між володільцем персональних даних та третьою особою - суб’єктом персональних даних на користь суб’єкта персональних даних;

3) необхідності захисту життєво важливих інтересів суб’єктів персональних даних;

4) необхідності захисту суспільного інтересу, встановлення, виконання та забезпечення правової вимоги;

5) надання володільцем персональних даних відповідних гарантій щодо невтручання в особисте і сімейне життя суб’єкта персональних даних.

{Статтю 29 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 30. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року.

2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

забезпечити приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Публікації документа

• Урядовий кур'єр від 07.07.2010 — № 122
• Офіційний вісник України від 09.07.2010 — 2010 р., № 49, стор. 199, стаття 1604, код акту 51762/2010
• Відомості Верховної Ради України від 27.08.2010 — 2010 р., № 34, стор. 1188, стаття 481

                                                                                                З А К О Н   У К Р А Ї Н И

                                    Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності

                                                        ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 29, ст.389 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законом  N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78

 - зміни діють по 31 грудня 2008 року }

{ Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

  N 1546-VI ( 1546-17 ) від 23.06.2009, ВВР, 2009, N 49, ст.737

  N 2299-VI ( 2299-17 ) від 01.06.2010, ВВР, 2010, N 34, ст.482

  N 2367-VI ( 2367-17 ) від 29.06.2010, ВВР, 2010, N 34, ст.486

  N 2399-VI ( 2399-17 ) від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 38, ст.510

  N 2467-VI ( 2467-17 ) від 08.07.2010, ВВР, 2010, N 48, ст.566 }

{ Додатково див. Закон N 2735-VI ( 2735-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 21, ст.144 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законом  N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 23, ст.160

 Кодексом  N 3393-VI ( 3393-17 ) від 19.05.2011, ВВР, 2011, N 48-49, ст.536

 Законами

  N 3437-VI ( 3437-17 ) від 31.05.2011, ВВР, 2011, N 50, ст.543

  N 3530-VI ( 3530-17 ) від 16.06.2011, ВВР, 2012, N 2-3, ст.3

  N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011, ВВР, 2012, N  6, ст.50

  N 3610-VI ( 3610-17 ) від 07.07.2011, ВВР, 2012, N  7, ст.53 }

{ Зміни до Закону див. в Законі N 5026-VI ( 5026-17 ) від 22.06.2012, ВВР, 2013, N 22, ст.216 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

  N 4652-VI  ( 4652-17 ) від 13.04.2012, ВВР, 2013, N 21, ст.208

  N 5404-VI  ( 5404-17 ) від 02.10.2012

  N 5502-VI  ( 5502-17 ) від 20.11.2012

  N  353-VII (  353-18 ) від 20.06.2013 }

      Цей Закон визначає правові та організаційні  засади,  основні принципи  і  порядок  здійснення  державного  нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності,  повноваження  органів  державного нагляду  (контролю),  їх  посадових  осіб  і  права,  обов'язки та відповідальність  суб'єктів  господарювання під  час   здійснення державного нагляду (контролю).

     Стаття 1. Визначення термінів

     У цьому  Законі  нижчезазначені  терміни  вживаються в такому значенні:

     державний   нагляд   (контроль)  -  діяльність  уповноважених законом  центральних  органів  виконавчої влади, їх територіальних органів,  державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної   Республіки  Крим,  органів  місцевого  самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених  законом,  щодо  виявлення  та запобігання порушенням вимог  законодавства  суб'єктами  господарювання та  забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг,  прийнятного  рівня небезпеки для населення, навколишнього природного  середовища; 

     заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи,  які  здійснюються  шляхом проведення перевірок,  ревізій, оглядів, обстежень та інших дій;

     прийнятний ризик  -   соціально,   економічно,   технічно   і політично   обґрунтований   ризик,   який  не  перевищує  гранично допустимого рівня;

     ризик - кількісна міра  небезпеки,  що  враховує  ймовірність виникнення   негативних  наслідків  від  здійснення  господарської діяльності та можливий розмір втрат від них;

     спосіб здійснення державного нагляду (контролю)  -  процедура здійснення державного нагляду (контролю), визначена законом;

    треті особи - юридичні та фізичні особи (адвокати,  аудитори, члени громадських організацій та інші), які залучаються суб'єктами господарювання  або органами державного нагляду (контролю) в ході здійснення заходів державного нагляду (контролю).

     Стаття 2. Сфера дії цього Закону

     Дія цього  Закону  поширюється  на  відносини,  пов'язані  зі здійсненням  державного  нагляду  (контролю) у сфері господарської діяльності.

     Дія  цього  Закону  не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю,  митного  контролю, державного  експортного   контролю,   контролю   за   дотриманням бюджетного   і  податкового  законодавства  та  касових  операцій, контролю   за   дотриманням порядку  проведення  розрахунків,  за виробництвом  та  обігом  спирту,  алкогольних  напоїв і тютюнових виробів,   використанням   державного   та  комунального   майна, банківського   і  страхового  нагляду,  інших  видів  спеціального державного  контролю  за  діяльністю  суб'єктів  господарювання на ринку   фінансових  послуг,  державного  контролю  за  дотриманням законодавства   про  захист  економічної  конкуренції,  державного нагляду  (контролю) за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки на автомобільному транспорті, державного архітектурно-будівельного  контролю  та нагляду, телекомунікації, поштовий   зв'язок,   радіочастотний   ресурс   України,  під  час проведення    процедур,    передбачених   Кодексом   України   про адміністративні  правопорушення  (  80731-10,  80732-10 ), а також оперативно-розшукової    діяльності,    прокурорського    нагляду, досудового розслідування  і  правосуддя,  державного  нагляду  за дотриманням  вимог  ядерної  та  радіаційної  безпеки,  державного контролю та нагляду в галузі цивільної авіації, державного нагляду (контролю)   за   дотриманням   ліцензійних  умов  транспортування природного  і  нафтового  газу  трубопроводами  та його розподілу, постачання  природного газу, зберігання природного газу в обсягах, що  перевищують  рівень,  який встановлюється ліцензійними умовами провадження  господарської  діяльності  із  зберігання  природного газу.

{Частина   друга   статті   2   в   редакції  Закону  N  107-VI (  107-17 ) від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з  Рішенням  Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008;  із  змінами,  внесеними згідно із Законом  N  1546-VI (  1546-17  )   від   23.06.2009;  в  редакції  Закону  N  2299-VI

(  2299-17  )  від  01.06.2010;  із  змінами,  внесеними згідно із Законами   N   2367-VI  (  2367-17  )   від  29.06.2010, N 2467-VI (  2467-17 ) від 08.07.2010, N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010, N   3437-VI  (  3437-17  )  від  31.05.2011,  Кодексом  N  3393-VI (  3393-17  )  від  19.05.2011, Законами N 4652-VI ( 4652-17 ) від 13.04.2012, N 5502-VI ( 5502-17 ) від 20.11.2012 }

     Стаття 3. Основні принципи державного нагляду (контролю)

     Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами:

     пріоритетності безпеки  у  питаннях  життя і здоров'я людини, функціонування і розвитку  суспільства,  середовища  проживання  і життєдіяльності  перед будь-якими  іншими  інтересами  і цілями у сфері господарської діяльності;

     підконтрольності і  підзвітності  органу  державного  нагляду (контролю) відповідним органам державної влади;

     рівності прав    і    законних   інтересів   усіх   суб'єктів господарювання;

     гарантування прав суб'єкту господарювання;

     об'єктивності та   неупередженості   здійснення    державного нагляду (контролю);

     наявності підстав,   визначених   законом,   для   здійснення державного нагляду (контролю);

     відкритості, прозорості,  плановості й системності державного нагляду (контролю);

     неприпустимості дублювання   повноважень  органів  державного нагляду (контролю);

     невтручання органу державного нагляду (контролю)  у  статутну діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону;

     відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових   осіб   за  шкоду,  заподіяну  суб'єкту  господарювання внаслідок порушення вимог законодавства;

     дотримання умов міжнародних договорів України;

     незалежності органів  державного   нагляду   (контролю)   від політичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян;

     наявності  одного  органу  державного  нагляду  (контролю)  у складі  центрального органу виконавчої влади.     Стаття 4. Загальні вимоги до здійснення державного нагляду  (контролю)

     1. Державний  нагляд  (контроль)   здійснюється   за   місцем провадження  господарської  діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

     2. Державний  нагляд (контроль) може здійснюватися комплексно кількома  органами  державного  нагляду  (контролю),   якщо   їхні повноваження   на здійснення  чи  участь  у  комплексних  заходах передбачені законом.  Такі заходи проводяться за спільним рішенням керівників відповідних органів державного нагляду (контролю).

    3. Планові  та  позапланові заходи здійснюються в робочий час суб'єкта  господарювання,  встановлений   правилами   внутрішнього трудового розпорядку.

     4. Виключно законами встановлюються:

     органи, уповноважені  здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності;

     види господарської діяльності,  які  є  предметом  державного нагляду (контролю);

     повноваження органів   державного   нагляду  (контролю)  щодо зупинення виробництва  (виготовлення)  або  реалізації  продукції, виконання робіт, надання послуг;

     вичерпний перелік   підстав   для   зупинення   господарської діяльності;

     спосіб здійснення державного нагляду (контролю);

     санкції за порушення вимог законодавства і перелік  порушень, які  є  підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

     Орган державного  нагляду  (контролю)  не  може   здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган  на  здійснення  державного нагляду  (контролю)  у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення  державного нагляду (контролю).

     5.  Повне  або  часткове зупинення виробництва (виготовлення) або   реалізації   продукції,   виконання  робіт,  надання  послуг допускається  за постановою  адміністративного суду, ухваленою за результатами  розгляду позову органу державного нагляду (контролю) щодо   застосування   заходів реагування.  Вжиття  інших  заходів реагування,  передбачених  законом,  допускається  за вмотивованим письмовим  рішенням керівника органу державного нагляду (контролю) чи  його  заступника,  а  у  випадках,  передбачених законом, - із наступним  підтвердженням  обґрунтованості  вжиття  таких  заходів адміністративним  судом.

     Якщо  законом  передбачено, що обґрунтованість вжиття органом державного   нагляду   (контролю)   заходів  реагування  має  бути підтверджена   судом,   орган   державного   нагляду   (контролю) звертається  до  адміністративного суду з адміністративним позовом не  пізніше  наступного  робочого  дня  з дня видання (прийняття) відповідного розпорядчого документа.     Заходи реагування, обґрунтованість яких має бути підтверджена адміністративним   судом,  не   застосовуються,   а   відповідний розпорядчий   документ   підлягає   негайному  скасуванню  органом державного нагляду (контролю) у разі, якщо:

     1)  орган  державного  нагляду  (контролю) в установлений цим Законом строк не звернувся до адміністративного суду з відповідним позовом; 

     2)   позовну   заяву   повернено  органу  державного  нагляду (контролю)  ухвалою  адміністративного суду, і така ухвала набрала законної  сили; 

     3)  адміністративний  суд  ухвалив  постанову,  якою відмовив органу    державного    нагляду    (контролю)    у   підтвердженні обґрунтованості  вжиття заходів  реагування,  або  постанову  про відсутність  підстав  для  вжиття  таких заходів, і така постанова набрала  законної сили;

     4)  протягом  30  робочих  днів  з  дня  видання  (прийняття) відповідного  розпорядчого документа про вжиття заходів реагування їх     обґрунтованість   не    буде    підтверджено    постановою адміністративного  суду, що набрала законної сили.

     Застосовані   адміністративним  судом  заходи  реагування  за позовом  органу  державного  нагляду  (контролю),  а  також  вжиті органом державного нагляду (контролю) заходи, обґрунтованість яких підтверджена адміністративним судом, скасовуються адміністративним судом  у  порядку,  встановленому процесуальним  законом.

     6. Посадовій  особі  органу  державного  нагляду   (контролю) забороняється   здійснювати   державний   нагляд  (контроль)  щодо суб'єктів господарювання, з якими (або із службовими особами яких) посадова особа перебуває в родинних стосунках.

     7. У  разі  якщо  норма закону чи іншого нормативно-правового акта,  виданого  відповідно  до  закону,  припускає   неоднозначне тлумачення  прав  і обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю)  та  його  посадових  осіб,  рішення приймається на користь суб'єкта господарювання.

     8. Органи   державного   нагляду   (контролю)   та   суб'єкти господарювання мають право фіксувати процес  здійснення  планового або  позапланового заходу  чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу.

     9. Невиконання приписів,  розпоряджень та  інших  розпорядчих документів  органу  державного  нагляду  (контролю) тягне за собою застосування штрафних санкцій до суб'єкта господарювання згідно із законом.

     10. Посадові  особи  органу  державного  нагляду (контролю) з метою  з'ясування  обставин,  які  мають  значення   для   повноти проведення  заходу, здійснюють у межах повноважень,  передбачених законом,  огляд територій або приміщень,  які використовуються для провадження господарської діяльності, а також будь-яких документів чи предметів, якщо це передбачено законом.

     11. Плановий чи позаплановий захід  повинен  здійснюватися  у присутності керівника або його заступника, або уповноваженої особи суб'єкта господарювання.

     12. Перед початком здійснення державного  нагляду  (контролю) посадова  особа органу державного нагляду (контролю) вносить запис до  відповідного журналу   суб'єкта   господарювання   (за   його наявності).

     13. Діяльність   органів   державного   нагляду   (контролю), пов'язана зі збором інформації, метою якого є отримання відомостей про масові явища та процеси, що відбуваються у сфері господарської діяльності, не вважається заходами державного нагляду (контролю).

     14. Під час здійснення державного нагляду (контролю) посадові особи  органу  державного нагляду (контролю) зобов'язані зберігати комерційну таємницю суб'єкта господарювання.

    Інформація, доступ  до  якої   обмежено   законом,   одержана посадовою  особою  органу  державного  нагляду  (контролю) під час здійснення державного нагляду (контролю),  може  використовуватися виключно в порядку, встановленому законом.

     Органи державного нагляду (контролю) забезпечують спеціальний режим  захисту  та  доступу  до  інформації,  що   є   комерційною таємницею, згідно з вимогами закону.

     Стаття 5. Планові заходи зі здійснення державного нагляду  (контролю)

     1. Планові  заходи  здійснюються  відповідно  до  річних  або квартальних планів,  які затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому.

     2. Орган  державного нагляду (контролю) визначає у віднесеній до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності.

     З урахуванням  значення  прийнятного  ризику  всі  суб'єкти господарювання,  що  підлягають нагляду (контролю), відносяться до одного  з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.

     Залежно від  ступеня  ризику   органом   державного   нагляду (контролю)  визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) ( 656-2009-п ).

     Критерії,  за  якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської  діяльності  (  1324-2007-п,  75-2008-п, 212-2008-п, 315-2008-п,   365-2008-п,  483-2008-п,   493-2008-п,  698-2008-п, 699-2008-п,   747-2008-п,   775-2008-п,   790-2008-п,  835-2008-п, 843-2008-п,   848-2008-п,   895-2008-п,   909-2008-п, 935-2008-п, 947-2008-п,   1097-2008-п,  1139-2008-п,  1164-2008-п,  16-2009-п, 21-2009-п,    25-2009-п,   303-2009-п,   345-2009-п,   353-2009-п, 406-2009-п,  413-2009-п,   477-2009-п,   513-2009-п,  540-2009-п, 546-2009-п,   547-2009-п,   548-2009-п,  939-2009-п,  1048-2009-п, 1126-2009-п,   1288-2009-п,   9-2010-п,  100-2010-п,  178-2010-п, 238-2010-п,   565-2010-п,  977-2010-п,  1059-2010-п,  1093-2010-п, 1137-2010-п,  1174-2010-п,  1230-2010-п,  311-2011-п,  351-2011-п, 1100-2011-п,  1104-2011-п,  1113-2011-п, 1116-2011-п, 1405-2011-п, 219-2012-п,   259-2012-п,   306-2012-п,   910-2012-п,  911-2012-п, 919-2012-п,  1207-2012-п, 31-2013-п,  191-2013-п,  276-2013-п ) і періодичність    проведення   планових   заходів,   затверджуються Кабінетом  Міністрів України за поданням органудержавного нагляду (контролю).

     Залежно від   ступеня   ризику   органом  державного  нагляду (контролю) визначаються переліки питань  для  здійснення  планових заходів, які затверджуються його наказом.

     У межах   переліку  питань  кожен  орган  державного  нагляду (контролю) залежно від цілей заходу має визначити ті питання, щодо яких буде здійснюватися державний нагляд (контроль).

     Уніфіковані форми актів, в яких передбачається перелік питань (  z1690-12  )  залежно від ступеня ризику, затверджуються органом державного  нагляду (контролю) і публікуються в мережі Інтернет у порядку, визначеному законодавством.

     Орган державного нагляду (контролю)  оприлюднює  критерії  та періодичність проведення планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) шляхом розміщення інформації в мережі  Інтернет у порядку, визначеному законодавством.

     3. Щорічно  до  1  квітня орган державного нагляду (контролю) готує  звіт  про  виконання  річного  плану  (квартальних  планів) державного   нагляду  (контролю)   суб'єктів   господарювання  за попередній рік і оприлюднює його в мережі Інтернет.

     4. Органи державного нагляду  (контролю)  здійснюють  планові заходи   з  державного  нагляду  (контролю)  за  умови  письмового повідомлення  суб'єкта господарювання  про  проведення  планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу.

     Повідомлення повинно містити:

     дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу;

     найменування юридичної   особи   або  прізвище,  ім'я  та  по батькові  фізичної  особи  -  підприємця,  щодо  діяльності   яких здійснюється захід;

     найменування органу державного нагляду (контролю).

     Повідомлення надсилається     рекомендованим     листом    чи телефонограмою  за  рахунок  коштів  органу   державного   нагляду (контролю)  або вручається  особисто  керівнику  чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку.

     Суб'єкт господарювання має право не допускати посадову  особу органу  державного  нагляду  (контролю)  до  здійснення  планового заходу в разі неодержання повідомлення  про  здійснення  планового заходу.

     5. Строк  здійснення  планового  заходу  не може перевищувати п'ятнадцяти робочих днів,  а для суб'єктів малого підприємництва - п'яти робочих днів, якщо інше не передбачено законом.

     Продовження строку    здійснення    планового    заходу    не допускається.

     Стаття 6. Позапланові заходи зі здійснення державного нагляду  (контролю)

     1. Підставами для здійснення позапланових заходів є:

     подання суб'єктом    господарювання    письмової   заяви   до відповідного органу державного нагляду (контролю)  про  здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

     виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах    обов'язкової    звітності,     поданих     суб'єктом господарювання;

     перевірка виконання    суб'єктом   господарювання   приписів, розпоряджень  або  інших  розпорядчих  документів  щодо   усунення порушень  вимог законодавства,  виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю);

     звернення фізичних та юридичних осіб про порушення  суб'єктом господарювання  вимог  законодавства.  Позаплановий  захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності  згоди  центрального  органу виконавчої влади на його проведення;

     неподання у   встановлений  термін  суб'єктом  господарювання документів обов'язкової звітності без  поважних  причин,  а  також письмових  пояснень  про причини,  які перешкоджали поданню таких документів;

     настання   аварії,  смерті  потерпілого  внаслідок  нещасного випадку  або  професійного  захворювання,  що  було  пов'язано   з діяльністю  суб'єкта господарювання. 

     Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише  ті питання,   необхідність   перевірки   яких   стала  підставою  для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань  у посвідченні   (направленні)   на   проведення  державного  нагляду (контролю).

     2. Проведення позапланових  заходів  з  інших  підстав,  крім передбачених   цією   статтею,   забороняється,   якщо   інше   не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

     3. Суб'єкт  господарювання  повинен  ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.

     4. Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом.

     Продовження строку   здійснення   позапланового   заходу   не допускається.

     Стаття 7. Розпорядчі документи органів державного нагляду  (контролю)

     1. Для  здійснення  планового  або позапланового заходу орган державного  нагляду  (контролю)  видає  наказ,  який  має  містити найменування   суб'єкта    господарювання,    щодо   якого   буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

     2. На підставі наказу оформляється посвідчення  (направлення) на проведення заходу,  яке підписується керівником або заступником керівника органу державного  нагляду  (контролю)  (із  зазначенням прізвища,  ім'я  та  по батькові) і засвідчується печаткою.

     3.   У   посвідченні   (направленні)   на  проведення  заходу зазначаються:

     найменування органу   державного   нагляду   (контролю),   що здійснює захід;

     найменування суб'єкта      господарювання     та/або     його відокремленого  підрозділу  або  прізвище,  ім'я  та  по  батькові фізичної  особи  -  підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід;

     місцезнаходження суб'єкта    господарювання    та/або    його відокремленого   підрозділу,  щодо  діяльності  яких  здійснюється захід;

     номер і дата наказу, на виконання якого здійснюється захід;

     перелік посадових  осіб,  які  беруть  участь  у   здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім'я та по батькові;

     дата початку та дата закінчення заходу;

     тип заходу (плановий або позаплановий);

     вид заходу    (перевірка,    ревізія,    обстеження,   огляд,

інспектування тощо);

     підстави для здійснення заходу;

     предмет здійснення заходу;

     інформація про здійснення попереднього заходу (тип  заходу  і строк його здійснення).

     4. Посвідчення   (направлення)   є   чинним   лише   протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.

     5. Перед початком здійснення  заходу  посадові  особи  органу державного  нагляду  (контролю)  зобов'язані  пред'явити керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій  ним  особі  посвідчення

(направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу  державного   нагляду   (контролю),   і   надати   суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

     Посадова особа   органу  державного  нагляду  (контролю)  без посвідчення  (направлення)  на  здійснення  заходу  та  службового посвідчення  не  має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання.

     Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових  осіб органу  державного  нагляду (контролю) до здійснення заходу,  якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.

     6. За результатами  здійснення  планового  або  позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства,  складає акт, який повинен містити такі відомості:

     дату складення акта;

     тип заходу (плановий або позаплановий);

     вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);

     предмет державного нагляду (контролю);

     найменування органу  державного  нагляду (контролю),  а також посаду,  прізвище,  ім'я  та  по  батькові  посадової  особи,  яка здійснила захід;

     найменування юридичної   особи   або  прізвище,  ім'я  та  по батькові  фізичної  особи  -  підприємця,  щодо  діяльності   яких здійснювався захід.

     Посадова особа  органу державного нагляду (контролю) зазначає в   акті   стан   виконання    вимог    законодавства    суб'єктом господарювання,  а  в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

     В останній день перевірки два  примірники  акта  підписуються посадовими  особами  органу  державного  нагляду  (контролю),  які здійснювали захід,  та суб'єктом господарювання або  уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

     Якщо суб'єкт  господарювання  не  погоджується  з актом,  він підписує акт із зауваженнями.

     Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду  (контролю)  є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

     У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа  органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

     Один примірник акта вручається  суб'єкту  господарювання  або уповноваженій   ним  особі,  а  другий  -  зберігається  в  органі державного нагляду (контролю).

     7.  На  підставі  акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового   зупинення   виробництва   (виготовлення),  реалізації продукції,  виконання  робіт, надання послуг звертається у порядку та   строки,   встановлені   законом,  з  відповідним  позовом  до адміністративного  суду.  У разі необхідності вжиття інших заходів реагування  орган  державного  нагляду  (контролю)  протягом п’яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю)  складає   припис,  розпорядження,  інший  розпорядчий документ  щодо  усунення  порушень,  виявлених  під час здійснення

заходу,  а  у  випадках, передбачених законом, також звертається у порядку  та строки, встановлені законом, до адміністративного суду з  позовом  щодо підтвердження обґрунтованості вжиття до суб’єкта господарювання   заходів   реагування,   передбачених  відповідним розпорядчим документом.

     8. Припис - обов'язкова  для  виконання  у  визначені  строки письмова   вимога   посадової   особи  органу  державного  нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо  усунення  порушень  вимог законодавства.  Припис  не  передбачає  застосування  санкцій щодо суб'єкта   господарювання.   Припис  ( z0373-13  )  видається  та підписується    посадовою   особою   органу   державного   нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

     9. Розпорядження  або  інший  розпорядчий   документ   органу державного нагляду (контролю) - обов'язкове для виконання письмове рішення  органу державного  нагляду  (контролю)   щодо   усунення

виявлених порушень у визначені строки.  Розпорядження видається та підписується керівником органу державного нагляду  (контролю)  або його заступником.

     Розпорядження може   передбачати   застосування  до  суб'єкта господарювання санкцій, передбачених законом.

     Розпорядчий документ  органу  державного  нагляду  (контролю) щодо  усунення  порушень,  виявлених  під  час  здійснення заходу, повинен містити такі відомості:

     дату складення;

     тип заходу (плановий чи позаплановий);

     вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);

     термін усунення порушень;

     найменування органу державного нагляду  (контролю),  а  також посаду,  прізвище,  ім'я  та  по  батькові  посадової  особи,  яка здійснила захід;

     найменування та місцезнаходження суб'єкта  господарювання,  а також   прізвище,   ім'я   та   по   батькові  його  керівника  чи уповноваженої ним особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід;

     прізвище, ім'я та по батькові інших осіб,  які взяли участь у здійсненні заходу.

     Розпорядчий документ  органу  державного  нагляду  (контролю) щодо  усунення  порушень  складається  у  двох  примірниках:  один примірник не пізніше п'яти  робочих  днів  з  дня  складення  акта надається  суб'єкту  господарювання чи уповноваженій ним особі для виконання,  а другий примірник з підписом суб'єкта  господарювання або  уповноваженої  ним  особи  щодо  погоджених термінів усунення порушень  вимог  законодавства  залишається  в  органі державного нагляду (контролю).

     У разі  відмови суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи від отримання розпорядчого документа щодо усунення  порушень вимог законодавства він направляється рекомендованим листом,  а на

копії розпорядчого документа, який залишається в органі державного нагляду  (контролю),  проставляються  відповідний вихідний номер і дата направлення.

     Розпорядчі документи    щодо    усунення    порушень    вимог законодавства  можуть  бути оскаржені до відповідного центрального органу виконавчої влади або суду в установленому законом порядку.

     10.   У   разі   якщо   обґрунтованість  заходів  реагування, зазначених   у  розпорядчих  документах  щодо  усунення  порушень, виявлених   під   час  здійснення   заходів   державного  нагляду (контролю),   відповідно   до   закону   має   бути   підтверджена адміністративним   судом,  зазначені  в  таких документах  строки

усунення    виявлених    порушень,    застосування   до   суб’єкта господарювання  санкцій обраховуються з дня набрання законної сили постановою    адміністративного     суду     про    підтвердження обґрунтованості вжиття заходів реагування.

     Стаття 8. Повноваження органу державного нагляду (контролю)

     1. Орган державного нагляду (контролю) в  межах  повноважень, передбачених   законом,  під  час  здійснення  державного  нагляду (контролю) має право:

     вимагати від  суб'єкта  господарювання   усунення   виявлених порушень вимог законодавства;

     вимагати припинення   дій,   які   перешкоджають   здійсненню державного нагляду (контролю);

     відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення,  довідки,  документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного  нагляду  (контролю),  відповідно  до закону;

     надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків;

     накладати штрафні  санкції  та  вживати  заходи,  передбачені законом.

     2. Органи  державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під  час  здійснення   заходів   державного   нагляду   (контролю) зобов'язані:

     повно, об'єктивно   та   неупереджено  здійснювати  державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом;

     дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із  суб'єктами господарювання;

     не втручатися  і  не  перешкоджати  здійсненню  господарської діяльності  під  час   здійснення   заходів   державного   нагляду (контролю),  якщо  це  не загрожує  життю  та здоров'ю людей,  не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж;

     забезпечувати нерозголошення  комерційної  таємниці  суб'єкта господарювання,   що   стає  доступною  посадовим  особам  у  ході здійснення державного нагляду (контролю);

     ознайомити керівника   суб'єкта   господарювання   або   його заступника,  або  уповноважену ним особу з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом;

     надавати суб'єкту господарювання консультаційну допомогу щодо здійснення державного нагляду (контролю).

     Стаття 9. Відповідальність посадових осіб органу державного                нагляду (контролю)

     За невиконання  вимог   законодавства,   а   також   завдання неправомірними   діями   збитків   суб'єкту  господарювання  орган державного  нагляду (контролю),  його   посадові   особи   несуть відповідальність згідно із законом.

     Збитки, завдані  суб'єкту господарювання неправомірними діями посадових осіб органів державного нагляду  (контролю),  підлягають відшкодуванню у встановленому законом порядку.

    Стаття 10. Права суб'єкта господарювання

     Суб'єкт господарювання  під час здійснення державного нагляду (контролю) має право:

     вимагати від  посадових  осіб   органу   державного   нагляду (контролю) додержання вимог законодавства;

     перевіряти наявність   у  посадових  осіб  органу  державного нагляду  (контролю)  службового  посвідчення  і  одержувати  копії посвідчення   (направлення)    на    проведення   планового   або позапланового заходу;

     не допускати  посадових  осіб   органу   державного   нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо:

     - він  здійснюється  з  порушенням  вимог  щодо періодичності проведення заходів  державного  нагляду  (контролю),  передбачених законом;

     - посадова  особа  органу  державного  нагляду  (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону;

     бути присутнім  під час здійснення заходів державного нагляду (контролю);

     вимагати нерозголошення   інформації,   що   є    комерційною таємницею суб'єкта господарювання;

     одержувати та   знайомитися   з   актами  державного  нагляду (контролю);

     надавати в письмовій формі  свої  пояснення,  зауваження  або заперечення до акта органу державного нагляду (контролю);

     оскаржувати в  установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб.

     Стаття 11. Обов'язки суб'єкта господарювання

     Суб'єкт господарювання під час здійснення державного  нагляду (контролю) зобов'язаний:

     допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення  заходів  державного  нагляду  (контролю)  за  умови дотримання  порядку  здійснення  державного  нагляду  (контролю), передбаченого цим Законом;

     виконувати вимоги органу державного нагляду  (контролю)  щодо

усунення виявлених порушень вимог законодавства;

     надавати документи,  зразки  продукції,  пояснення,  довідки, відомості,  матеріали з питань,  що виникають під  час  державного нагляду (контролю), відповідно до закону;

     одержувати примірник   припису  або  акта  органу  державного нагляду  (контролю)  за  результатами  проведеного  планового   чи позапланового заходу.

     Стаття 12. Відповідальність суб'єкта господарювання

     1.  Невиконання приписів ( z0373-13 ), розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне  за  собою  застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.

     2. У   разі   застосування   санкцій   за   порушення   вимог законодавства,  зокрема, якщо законом передбачаються мінімальні та максимальні  розміри санкцій,  враховується принцип пропорційності порушення і покарання.

     Стаття 13. Рішення про відбір зразків продукції

     1. Відбір  зразків   продукції   здійснюється   на   підставі письмового   вмотивованого  рішення  керівника  органу  державного нагляду (контролю) або його заступника згідно із законом.

     2. У  рішенні  про  необхідність  відбору  зразків  продукції зазначаються   кількість   зразків   для  кожного  виду  або  типу продукції,  необхідних для експертизи,  а також  місце  здійснення цієї експертизи.

     3. Відбір  зразків продукції здійснюється в кількості не менш як  два  екземпляри,  один  (контрольний)  з  яких  залишається  у суб'єкта господарювання.

     Стаття 14. Порядок відбору зразків продукції

     1. Відбір  зразків  продукції  здійснюється  посадовою особою органу  державного  нагляду  (контролю)  у  присутності  керівника суб'єкта   господарювання   або   уповноваженої   ним   особи   і засвідчується актом відбору зразків продукції.

     2. До початку відбору зразків продукції посадова особа органу державного  нагляду  (контролю) зобов'язана пред'явити рішення про відбір зразків продукції  та  роз'яснити  суб'єкту  господарювання порядок відбору зразків продукції.

     Суб'єкт господарювання має право бути присутнім при всіх діях посадової особи  органу  державного  нагляду  (контролю)  під  час відбору зразків продукції і заявляти клопотання з приводу цих дій, про що вноситься запис до акта відбору зразків продукції.

     3. Правила відбору зразків продукції затверджуються Кабінетом Міністрів України ( 1280-2007-п ). Кількість зразків продукції, що відбираються,  має відповідати  кількості,  зазначеній  у рішенні органу державного нагляду (контролю) про відбір зразків продукції.

     4. Контрольні   зразки   повинні  зберігатися  в  умовах,  що забезпечують збереження їх якості та цілісності.

     5. Відібрані зразки продукції  повинні  бути  укомплектовані, упаковані та опломбовані (опечатані).

     6. Умови  зберігання  і  транспортування  відібраних  зразків продукції  не  повинні  змінювати   параметри,   за   якими   буде проводитися експертиза (випробування) цих зразків.

     Посадова особа,  яка відбирає зразки продукції для експертизи (випробування),  забезпечує їх збереження і своєчасність  доставки до місця здійснення експертизи (випробування).

     Стаття 15. Акт відбору зразків продукції

     1. За  наслідками  відбору  зразків  продукції посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт відбору зразків.

     Акт відбору   зразків   продукції   складається    у    трьох примірниках.  Всі  примірники  акта підписуються посадовою особою, яка відібрала зразки продукції,  та суб'єктом  господарювання  або уповноваженою ним особою.

     2. Один   примірник   акта   відбору   зразків  додається  до опломбованих (опечатаних) зразків продукції та  передається  разом із зразками до уповноваженої та/або акредитованої організації,  що призначена для проведення експертизи (випробування) та зазначена в рішенні  про  відбір  зразків продукції,  другий  - залишається у суб'єкта господарювання,  третій - в особи,  яка здійснила  відбір зразків продукції.

     3. В акті відбору зразків продукції зазначаються:

     місце і дата складення акта;

     номер і  дата  рішення  керівника  органу  державного нагляду (контролю),  на  підставі  якого   здійснюється   відбір   зразків продукції,  посади, прізвища, імена та по батькові посадових осіб, які здійснюють їх відбір;

     найменування та місцезнаходження юридичної  особи  та/або  її відокремленого  підрозділу  або  прізвище,  ім'я  та  по  батькові фізичної особи - підприємця,  в яких здійснюється  відбір  зразків продукції;

     посада та  прізвище,  ім'я  і по батькові уповноваженої особи суб'єкта господарювання;

     перелік та  кількість   відібраних   зразків   продукції   із зазначенням  виробника,  дати виробництва,  серії (номера) партії, загальної вартості зразків.

     4. Форма  акта  відбору  зразків   затверджується   Кабінетом Міністрів України ( 1280-2007-п ).

     Стаття 16. Витрати, пов'язані з відбором, доставкою та проведенням експертизи (випробування) зразків                      продукції

     1. Витрати,  пов'язані  з відбором,  доставкою та проведенням експертизи  (випробування)  зразків  продукції,  фінансуються   за рахунок органу державного нагляду (контролю).

     2. У     разі     підтвердження    результатами    експертизи (випробування)  факту  порушення  суб'єктом  господарювання  вимог законодавства   суб'єкт  господарювання  відшкодовує  витрати  на проведення  експертизи  (випробування)  в порядку ( 1279-2007-п ), встановленому Кабінетом Міністрів України.

     Стаття 17. Рішення про призначення експертизи (випробування)

     1. Для   з'ясування   питань,   пов'язаних   зі   здійсненням державного  нагляду  (контролю),  за  рішенням  керівника   органу державного   нагляду  (контролю)   або   його   заступника   може призначатися експертиза (випробування).

     2. Посадові   особи,   які   здійснюють   державний    нагляд (контроль),   зобов'язані  ознайомити  суб'єкта  господарювання  з рішенням про призначення експертизи  (випробування),  а  після  її закінчення - з висновком експертизи (випробування).

     3. Залучення  експертів здійснюється на договірних засадах за рахунок коштів органу державного нагляду (контролю) відповідно  до законодавства.

     4. Строк   проведення   експертизи  (випробування)  становить чотирнадцять робочих днів з дня прийняття рішення про  призначення експертизи (випробування).

     Строк проведення    експертизи   (випробування)   може   бути продовжено  тільки  в  разі,  якщо  методикою   проведення   такої експертизи (випробування) передбачається більш тривалий час.

     Стаття 18. Оскарження результатів експертизи (випробування)

     1. У  разі  незгоди  з результатами експертизи (випробування) суб'єкт господарювання має право оскаржити їх у суді.

     2. Для   проведення   повторної   експертизи   (випробування) використовується    контрольний   зразок   продукції,   відібраний відповідно до вимог цього Закону.

     3. Суб'єкт господарювання за своєю ініціативою може  провести експертизу   (випробування)   зразка,  що  залишився  в  нього,  в уповноваженій та/або акредитованій організації. У разі розходження результатів    експертизи   (випробування),   проведених   органом державного нагляду (контролю) та  суб'єктом господарювання,  спір вирішується судом.

     4. Витрати,  пов'язані  з  проведенням  повторної  експертизи (випробування), здійснюються відповідно до закону.

     Стаття 19. Консультаційна підтримка суб'єктів господарювання

     Органи державного  нагляду  (контролю)  на  письмовий   запит суб'єкта  господарювання  надають  йому  письмові  консультації  з питань  здійснення державного  нагляду  (контролю)  щодо   вимог, додержання   яких   перевіряється   органами   державного  нагляду (контролю).

     Стаття 20. Громадський захист прав суб'єктів господарювання

     1. Громадські організації мають право здійснювати захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

     2. Суб'єкти  господарювання  можуть  залучати  третіх  осіб з метою захисту своїх прав та законних інтересів у  ході  здійснення заходів державного нагляду (контролю).

     Треті особи мають право:

     бути присутніми під час здійснення заходів державного нагляду (контролю);

     знайомитися з  документами  та  матеріалами,  що   стосуються здійснення державного нагляду (контролю);

     представляти інтереси суб'єктів господарювання перед органами державного нагляду (контролю) в порядку, встановленому законом;

     здійснювати інші дії в інтересах суб'єктів  господарювання  у встановленому законом порядку.

     Стаття 21. Оскарження рішень органів державного нагляду  (контролю)

     Суб'єкт господарювання має право звернутися  до  відповідного центрального  органу  виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю).

     У разі надходження такого звернення  суб'єкта  господарювання відповідний   центральний   орган  виконавчої  влади  зобов'язаний розглянути його в установленому законом порядку.

     Стаття 22. Прикінцеві положення

     1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня  його опублікування,  за винятком частин першої та другої статті 5,  які набирають чинності з 1 січня 2008 року.

     1-1.  Установити,  до  введення в дію положень щодо спрощеної системи   оподаткування,  обліку  та  звітності  суб'єктів  малого підприємництва, мораторій на здійснення заходів державного нагляду (контролю)  у  сфері  господарської  діяльності органами державної влади та  органами  місцевого  самоврядування, їх  посадовими  чи службовими  особами  щодо  фізичних  осіб  -  підприємців,  які не зареєстровані платниками податку на  додану  вартість,  діяльність яких не  віднесена до високого ступеня ризику відповідно до цього

Закону (далі - фізичні особи - підприємці), та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування,  обліку та звітності, що передбачає включення  податку  на  додану  вартість  до  складу єдиного податку,  діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до цього Закону (далі - юридичні особи).

     До введення   в   дію   положень   щодо   спрощеної   системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб:

     органи державного  нагляду  (контролю),  їх  посадові   особи проводять  позапланові  заходи  державного  нагляду  (контролю) за додержанням санітарного законодавства;

     органи захисту   прав   споживачів   проводять    позапланові перевірки за скаргами споживачів.

     До введення   в   дію   положень   щодо   спрощеної   системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва щодо  фізичних  осіб  - підприємців та юридичних осіб,  діяльність яких віднесена до середнього  ступеня  ризику,  органи  Пенсійного фонду України проводять планові та позапланові перевірки.

     2. Кабінету Міністрів України:

     1) у тримісячний термін  з  дня  опублікування  цього  Закону затвердити:

     порядок відбору  зразків  продукції для визначення її якісних показників;

     порядок відшкодування   суб'єктом   господарювання    витрат, пов'язаних з проведенням експертизи (випробування);

     форму акта відбору зразків продукції;

     2) у шестимісячний термін з дня опублікування цього Закону:

     подати на  розгляд  Верховної  Ради  України  пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

     привести у    відповідність    із    цим     Законом     свої нормативно-правові акти;

     забезпечити приведення  міністерствами та іншими центральними органами  виконавчої  влади   їх   нормативно-правових   актів   у відповідність із цим Законом;

     затвердити критерії  розподілу  суб'єктів  господарювання  за ступенями ризику їх господарської діяльності для безпеки  життя  і здоров'я    населення,   навколишнього    природного   середовища (  1324-2007-п  )  та  визначити  періодичність здійснення заходів державного нагляду (контролю).

     3.   Якщо   не   затверджені   критерії  розподілу  суб'єктів господарювання  за  ступенями  ризику їх господарської діяльності, періодичність проведення планових заходів та перелік питань для їх здійснення,  то такі суб'єкти господарювання вважаються суб'єктами господарювання   з   незначним   ступенем  ризику  та  підлягають державному  нагляду  (контролю)  не  частіше  одного разу на п'ять років.

  Президент України                                        В.ЮЩЕНКО

 м. Київ, 5 квітня 2007 року

          N 877-V

Публікації документа

Офіційний вісник України від 25.06.2007 — 2007 р., № 44, стор. 12, стаття 1771, код акту 40114/2007

Урядовий кур'єр від 27.06.2007 — № 113

Відомості Верховної Ради України від 20.07.2007 — 2007 р., № 29, стор. 1001, стаття 389

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗ

02.04.2012  № 512/5

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

2 квітня 2012 р.

за № 489/20802

Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію з організації примусового виконання рішень, що додається.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

Інструкцію про проведення виконавчих дій, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 № 74/5, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 15.12.99 за № 865/4158 (із змінами), крім пункту 5.11 глави 5, підпункту 5.12.5, абзаців першого - дев’ятого, одинадцятого - двадцять п’ятого підпункту 5.12.6 пункту 5.12 глави 5 пункту 5.12 глави 5 щодо підготовки до проведення та проведення щотижневих конкурсів з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна, які продовжують діяти до набрання чинності порядком реалізації арештованого державними виконавцями майна;

наказ Міністерства юстиції України від 17.05.2004 № 37/5 «Про затвердження Порядку утворення та функціонування виконавчих груп при органах державної виконавчої служби», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.05.2004 за № 624/9223 (зі змінами);

наказ Міністерства юстиції України від 17.05.2004 № 38/5 «Про затвердження Порядку передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17.05.2004 за № 625/9224 (зі змінами).

3. Департаменту взаємодії з органами влади (Зеркаль О.В.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (зі змінами).

4.Державній виконавчій службі України (Стаднік Г.В.) довести наказ до відома Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на Голову Державної виконавчої служби України Стадніка Г.В.

Міністр

Олександр Лавринович

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства

юстиції України

02.04.2012  № 512/5

 

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

2 квітня 2012 р.

за № 489/20802

 

ІНСТРУКЦІЯ

з організації примусового виконання рішень

 

І. Загальні положення

1.1. Ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

1.2. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці.

1.3. Органами державної виконавчої служби (далі - органи ДВС) є:

 

1.3.1. Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень (далі - ДВС України).

1.3.2. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень (далі - регіональні органи ДВС).

1.3.3. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - територіальні органи ДВС).

1.4. Безпосередній контроль за діями державного виконавця покладається на начальників відділів примусового виконання рішень та начальників відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних та міжрайонних управлінь юстиції (далі - начальник відділу).

1.5. Під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

1.5.1. Постанова як окремий документ містить такі обов’язкові реквізити:

а) вступну частину із зазначенням:

назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;

найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову;

назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);

за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об’єднання виконавчих проваджень у зведене;

б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову);

в) резолютивну частину із зазначенням:

прийнятого рішення державного виконавця;

прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови;

строку і порядку оскарження постанови;

г) до постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами;

ґ) постанова складається і підписується державним виконавцем у необхідній кількості примірників (копій), один з яких (оригінал) залишається у виконавчому провадженні, а інші (копії) направляються за належністю і у випадках, встановлених Законом або цією Інструкцією, затверджуються начальником відділу або його заступником та скріплюються печаткою;

д) у разі якщо постанова державного виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 18 Закону.

Інші посадові особи органів ДВС у випадках, передбачених Законом та цією Інструкцією, виносять постанови з урахуванням вимог, визначених цим пунктом.

1.5.2. Акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події:

а) текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об’єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім’я, по батькові державного виконавця, підстава для складання акта, перелічуються особи, що були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт;

б) у констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції;

в) у кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються);

г) акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання сторін чи інших осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти імені особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта;

ґ) до акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

1.6. Проведення іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами окремих виконавчих дій у випадках, передбачених Законом, у тому числі відповідно до частини четвертої статті 2 Закону, здійснюється на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

1.7. Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов’язкові для всіх органів, установ, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

1.8. Вимога державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов’язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.

1.8.1. У вимозі зазначаються:

а) найменування органу ДВС;

б) дата відкриття та номер виконавчого провадження;

в) реквізити виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження (його резолютивна частина у разі потреби);

г) прізвище, ім’я та по батькові державного виконавця;

ґ) перелік дій, які необхідно вчинити;

д) строк виконання вимоги;

е) наслідки невиконання вимоги.

1.8.2. Вимога підписується державним виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв’язку або вручається державним виконавцем особі, яка зобов’язана вчинити дії.

1.9. Доручення державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, зокрема у випадку проведення окремих виконавчих дій органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами, та надає їм право провести окремі дії (перерахування коштів, виготовлення документів тощо).

1.10. Запит державного виконавця про надання необхідної інформації для здійснення виконавчих дій повинен бути вмотивованим та встановлювати обґрунтований строк для надання інформації.

1.11. Отримана інформація використовується органами ДВС виключно із службовою метою. Така інформація не підлягає розповсюдженню та передачі третій стороні, за винятком осіб, які відповідно до Закону мають право знайомитись із матеріалами виконавчого провадження.

1.12. Основною інформаційною базою про здійснені виконавчі дії є Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень (далі - Єдиний реєстр).

1.12.1 Відомості вносяться до Єдиного реєстру державним виконавцем одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія.

1.12.2. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу ДВС відомості про таку дію вносяться до Єдиного реєстру протягом двох робочих днів після її проведення або надходження повідомлення про її проведення.

1.12.3. Постанови державного виконавця, а також інші документи виконавчого провадження (крім актів, що складаються за місцем проведення виконавчих дій) складаються за допомогою програмних засобів Єдиного реєстру. У випадку збоїв роботи системи Єдиного реєстру документи виконавчого провадження можуть виготовлятися без використання програмних засобів Єдиного реєстру, про що обов’язково зазначається в документі. Після відновлення роботи Єдиного реєстру такі документи в електронному вигляді негайно вносяться до нього.

1.12.4 Ведення Єдиного реєстру, умови доступу до нього та отримання інформації здійснюються відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 № 43/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 21.05.2003 за № 388/7709 (із змінами).

1.12.5. З метою забезпечення доступу до інформації Єдиного реєстру у постанові про відкриття виконавчого провадження сторонам виконавчого провадження роз’яснюється право доступу до зазначеної інформації, указуються адреса відповідного веб-сайту в мережі Інтернет, а також ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження та порядок його використання.

ІІ. Учасники виконавчого провадження

2.1. Реалізація учасниками виконавчого провадження своїх повноважень, а також залучення інших осіб до участі у проведенні виконавчих дій та реалізації ними своїх повноважень здійснюються відповідно до глави 2 Закону. Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов’язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення своєчасного і повного виконання рішення.

2.2. Залучення працівників органів внутрішніх справ у межах наданих їм повноважень здійснюється державним виконавцем при виконанні рішень у разі виникнення загрози життю та здоров’ю державного виконавця, а також для охорони і забезпечення правопорядку на місці здійснення виконавчих дій у порядку, встановленому Інструкцією про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України від 25.06.2002 № 607/56/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.06.2002 за № 541/6829.

2.3. Залучення працівників податкової міліції здійснюється державним виконавцем за виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави у разі, коли від її імені у виконавчому провадженні виступають органи державної податкової служби, з метою надання допомоги державному виконавцю щодо виїзду за місцем виконання та супроводження при примусовому входженні до приміщень та сховищ боржника відповідно до вимог Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та податкової міліції при примусовому виконанні рішень судів про стягнення коштів на користь держави за позовами органів державної податкової служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Державної податкової адміністрації України від 03.07.2002 № 60/5;304, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.07.2002 за № 555/6843.

2.4. Залучення органів опіки та піклування відповідно до покладених на них повноважень обов’язково здійснюється при виконанні рішень про відібрання дитини, а також у разі необхідності забезпечення прав та інтересів неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки (піклування).

2.5. Залучення державним виконавцем інших органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, фізичних осіб при примусовому виконанні рішень здійснюється у разі, якщо їх присутність може сприяти своєчасному й повному виконанню рішень.

2.6. У разі необхідності для проведення чи організації виконавчих дій державний виконавець має право залучити суб’єктів господарювання.

2.7. Залучення у виконавчому провадженні відповідних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та фізичних осіб (крім понятих) здійснюється державним виконавцем шляхом винесення постанови про залучення цих осіб.

2.7.1. У цій постанові обов’язково зазначаються обставини, які зумовили залучення визначених осіб, час та місце здійснення виконавчих дій, а також інші необхідні відомості.

2.7.2. Копія постанови надсилається (вручається) керівнику відповідного органу, установи, організації, суб’єкту господарювання у триденний строк з дня її винесення, але не пізніше ніж за три дні до запланованих заходів.

2.8. Перед початком виконавчих дій державний виконавець усно роз’яснює залученим при примусовому виконанні рішень особам їхні права та обов’язки, про що зазначається в акті.

Державний виконавець контролює вчинення дій залученими особами.

2.9. Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), для оцінки майна (майнових прав) - суб’єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання, а також у разі потреби - перекладача.

У постанові про призначення експерта або спеціаліста, суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання, перекладача зазначаються питання, на які ці особи повинні надати письмовий висновок (звіт), або з якої мови слід здійснити переклад, або вид та характеристика майна, яке необхідно ідентифікувати, оцінити тощо, строки здійснення відповідних дій.

2.10. Права і обов’язки сторін та інших учасників виконавчого провадження реалізуються відповідно до статті 12 Закону.

2.11. Повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені такими документами:

а) довіреністю фізичної особи;

б) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо);

в) рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна.

2.11.1. Документи, що посвідчують повноваження представників, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

2.11.2. Оригінали документів, зазначених у пункті 2.11 цього розділу, або належним чином засвідчені їх копії приєднуються до матеріалів виконавчого провадження.

2.11.3. Після пересвідчення наявності у представника належним чином оформленої довіреності оригінал такої довіреності у разі потреби повертається представникові сторони виконавчого провадження.

2.11.4. У випадку реалізації стороною виконавчого провадження права на пред’явлення виконавчого документа на виконання, подання заяви про повернення без виконання виконавчого документа, оскарження дій державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС, отримання присудженого майна чи стягнутих сум через представника державний виконавець перевіряє, чи обумовлені у довіреності повноваження представника на здійснення таких дій.

2.11.5. Обмеження повноважень представника на вчинення певної виконавчої дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

2.12. Сторона виконавчого провадження (її представник) може знайомитися з матеріалами виконавчого провадження у відповідному органі ДВС у спеціально визначений для прийому громадян час і в тому обсязі, в якому вона бажає, за усним клопотанням до державного виконавця.

2.12.1. За бажанням сторони виконавчого провадження (її представника) ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження в інший час виконавче провадження надається їй для ознайомлення на підставі письмової заяви, в якій зазначаються бажана дата та час ознайомлення, за резолюцією начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

2.12.2. Ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження здійснюється в приміщенні органу ДВС та у присутності державного виконавця, про що у виконавчому провадженні робиться відмітка із зазначенням дати ознайомлення та особи, яка ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження.

2.12.3. Сторона виконавчого провадження має право робити копії з документів виконавчого провадження, виписки з них. Вилучення з матеріалів виконавчого провадження будь-яких документів не допускається.

2.13. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження (у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали державний виконавець своєю постановою, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, замінює назву сторони виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова державного виконавця долучаються до виконавчого документа при його направленні за належністю або поверненні його стягувачу чи до суду.

2.14. Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником державний виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом.

2.15. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування без процедури реорганізації (для юридичної особи) або прізвище, ім’я чи по батькові (для фізичної особи), державний виконавець за наявності підтверджуючих документів (про внесення змін до установчих документів, довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, довідки органу державної реєстрації актів цивільного стану, паспорта) своєю постановою, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, змінює назву сторони виконавчого провадження. Така постанова державного виконавця приєднується до виконавчого документа при його направленні за належністю або поверненні його стягувачу чи до суду.

2.16. Питання про відводи у виконавчому провадженні вирішуються відповідно до статті 16 Закону.

2.16.1. Посадові особи, які мають право на розгляд питання про відвід державного виконавця, експерта, спеціаліста, оцінювача чи перекладача, зобов’язані розглянути заяву про відвід або самовідвід у строк до п'яти робочих днів з моменту отримання її відповідним органом ДВС.

2.16.2. У разі направлення заяви про відвід посадовій особі органу ДВС, яка не має права на розгляд цього питання, заявнику надається письмове роз’яснення щодо порядку розгляду питання про відвід у строк до п'яти робочих днів з моменту отримання заяви відповідним органом ДВС.

ІІІ. Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження

3.1. Примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 17 Закону.

3.2. Підставою для вжиття заходів примусового виконання рішень є виконавчий документ, який пред’явлений до виконання в установленому Законом порядку.

3.3. Виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 18 Закону.

При перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пункту 3 частини першої статті 18 Закону державний виконавець враховує таке:

а) повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства;

б) ім'я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові (частина перша статті 28 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про національні меншини в Україні» громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати по батькові, мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - імена батька та матері;

в) відсутність коду за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду;

г) для фізичних осіб реєстраційний номер облікової картки платника податків не зазначається у виконавчому документі, якщо особа є іноземцем та законодавством країни, на території якої проживає фізична особа, встановлено інші форми обліку або якщо особа відмовилась його мати через свої релігійні переконання, про що є відповідна відмітка у паспорті особи;

ґ) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія і номер паспорта можуть не зазначатися в постановах у справах про адміністративні правопорушення, які виносяться на місці вчинення правопорушення або без участі особи.

3.4. Заява про відкриття виконавчого провадження подається до органу ДВС у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.

3.4.1. До заяви про відкриття виконавчого провадження, яка подається представником стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження.

3.4.2. На кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувачем подається окрема заява про відкриття виконавчого провадження.

3.4.3. У разі пред’явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Постанова про стягнення виконавчого збору в такому разі виноситься у розмірі десяти відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню.

3.5. Місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 20 Закону.

3.5.1. Проведення державним виконавцем виконавчих дій на території органу ДВС, який підпорядкований іншому регіональному органу ДВС, здійснюється за погодженням з ДВС України.

3.5.2. При проведенні перевірки інформації щодо наявності боржника чи його майна або його місця роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, у постанові про проведення перевірки обов’язково зазначаються обставини, які обумовили проведення перевірки (письмове клопотання стягувача, відповіді на запити державного виконавця тощо), адреса, за якою слід здійснити перевірку, а також інші необхідні відомості, які можуть сприяти перевірці.

3.5.3. Підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень ДВС України та регіональних органів ДВС визначається згідно зі статтею 21 Закону.

Виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в територіальних органах ДВС, можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень ДВС України та регіональних органів ДВС в установленому розділом VІ цієї Інструкції порядку.

Виконання судових ухвал про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти чи інше майно боржника на суми, визначені у пункті 2 частини першої та пункті 2 частини другої статті 21 Закону, здійснюється територіальними органами ДВС.

3.6. У разі якщо державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження накладено арешт на майно, в тому числі на кошти боржника, до закінчення строку для самостійного виконання, боржник може запропонувати державному виконавцю списати кошти, необхідні для виконання рішення, з його рахунку та зарахувати їх на відповідний рахунок органу ДВС з подальшим перерахуванням стягувачу.

У разі надходження відповідного звернення боржника державний виконавець невідкладно готує платіжні вимоги про примусове списання коштів з рахунку боржника та направляє до банку.

3.7. Стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 28 Закону.

3.7.1. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

3.7.2. Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.

3.7.3. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

3.7.4. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11 - 13 частини першої статті 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається.

У разі повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 47 Закону, постанова про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не виділяється та залишок нестягнутої суми виконавчого збору не стягується.

3.7.5. Копія постанови про стягнення виконавчого збору з боржника залишається у виконавчому провадженні, за яким її винесено, з відміткою державного виконавця про розмір фактично стягнутого виконавчого збору. На постанові про стягнення виконавчого збору, за якою відкрито виконавче провадження, зазначається залишок суми виконавчого збору, що підлягає стягненню.

3.8. У разі якщо в органі ДВС відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження, крім випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ».

3.8.1. Виконання зведеного виконавчого провадження розпочинається постановою про об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження виноситься постанова, копія якої зберігається у зведеному виконавчому провадженні. Виконавчі провадження щодо одного боржника об’єднуються у зведене виконавче провадження або приєднуються до зведеного виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, наданого боржнику для самостійного виконання.

3.8.2. За зведеним виконавчим провадженням арешт на майно боржника накладається у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Виконавчий збір за зведеним виконавчим провадженням стягується окремо за кожним виконавчим провадженням, об’єднаним у зведене, у розмірі 10 відсотків суми, виплаченої стягувачу за таким окремим виконавчим провадженням.

3.8.3. У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах ДВС, зокрема якщо боржник та його майно перебувають на території різних адміністративно-територіальних одиниць, при об'єднанні виконавчих проваджень у зведене в установленому розділом V цієї Інструкції порядку можуть утворюватись виконавчі групи.

3.8.4. Наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника державний виконавець перевіряє за даними Єдиного реєстру при відкритті виконавчого провадження.

3.8.5. У разі виявлення іншого виконавчого провадження, відкритого щодо одного й того самого боржника в тому самому органі ДВС, державний виконавець звертається до начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, щодо прийняття рішення стосовно об’єднання виконавчих проваджень у зведене чи приєднання виконавчого документа до зведеного виконавчого провадження.

3.8.6. Якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі ДВС в межах регіону, начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, звертається до керівника органу ДВС вищого рівня щодо прийняття рішення стосовно об’єднання виконавчих проваджень у зведене чи приєднання виконавчого документа до зведеного та визначення органу ДВС, який буде здійснювати виконання зведеного виконавчого провадження.

3.8.7. Якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншій області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, відділі примусового виконання рішень ДВС України, рішення щодо подальшого виконання таких виконавчих проваджень приймається ДВС України.

3.8.8. За наявності підстав для завершення виконавчого провадження виконавчий документ виводиться із зведеного виконавчого провадження за постановою державного виконавця про виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження.

3.9. За наявності обставин, передбачених статтею 37 Закону, державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження, крім випадків, визначених Законом.

3.9.1. За наявності підстав для зупинення виконавчого провадження в частині виконання одного виконавчого документа, який приєднано до зведеного виконавчого провадження, зведене виконавче провадження зупиняється лише в частині виконання цього виконавчого документа.

3.9.2. Зведене виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 37 Закону, зупиняється лише в частині стягнень, які підпадають під дію запровадженого господарським судом мораторію, зокрема не зупиняються провадження за рішеннями про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, стягнення невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також у випадку перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та у разі звернення стягнення на заставлене майно і виконання рішень у немайнових спорах.

Зведене виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону, зупиняється лише в частині стягнень, які підпадають під дію запровадженого Національним банком України мораторію на задоволення вимог кредиторів банку, крім рішень щодо виконання зобов'язань, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності банку, у тому числі з виплатою заробітної плати, авторської винагороди, відшкодуванням шкоди, завданої життю та здоров'ю працівників банку, а також вимог кредиторів щодо виплати заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, соціальної допомоги в межах, установлених тимчасовим адміністратором лімітів, а також крім зобов’язань банку з перерахування органам Пенсійного фонду України єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на зобов'язання з повернення фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування розміщених на депозитних рахунках у банках тимчасово вільних коштів, у тому числі резервів коштів цих фондів.

3.10. За наявності обставин, передбачених статтею 38 Закону, державний виконавець має право винести постанову про зупинення виконавчого провадження. У такому випадку державний виконавець у постанові про зупинення виконавчого провадження обов’язково обґрунтовує необхідність такого зупинення з посиланням на фактичні обставини справи, які дійсно унеможливлюють подальше проведення виконавчих дій або можуть призвести до порушення прав сторін виконавчого провадження.

3.11. Зупинення виконавчого провадження, відкладення провадження виконавчих дій, відстрочка або розстрочка виконання рішення не є підставою для скасування раніше вжитих заходів до примусового виконання рішення.

3.12. Перед зверненням до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника - фізичної особи або дитини, який здійснюється відповідно до статті 40 Закону, державний виконавець вживає заходів, спрямованих на встановлення фактичного місцезнаходження боржника - фізичної особи або дитини щодо:

а) отримання відповіді на запит від відповідних територіальних органів МВС України щодо місця реєстрації особи;

б) отримання інформації від учасників виконавчого провадження та інших осіб, у тому числі усно (в такому випадку отримана інформація відображаєься в акті державного виконавця), про можливі місця перебування боржника;

в) перевірки наявності боржника за можливими місцями його перебування, встановленими під час проведення виконавчих дій;

г) отримання інформації щодо місця роботи боржника;

ґ) отримання інформації про боржника з інших джерел.

Організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

3.13. Використання коштів виконавчого провадження здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554.

3.13.1. До інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами ДВС, належать витрати на:

а) зарахування коштів на відповідний рахунок органу ДВС (комісія банку);

б) виплату винагороди державним виконавцям;

в) придбання службових житлових приміщень;

г) придбання службових приміщень;

ґ) страхування державних виконавців;

д) забезпечення державних виконавців форменим одягом;

е) матеріально-технічне забезпечення діяльності служби, у тому числі: придбання канцелярських та господарських товарів, передплата періодичних, довідкових та інформаційних видань; придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю, витрати транспортних послуг, утримання транспортних засобів та оренда транспортних засобів, у тому числі грошова компенсація за використання державними виконавцями власного автотранспорту; оренда приміщень, ремонт та обслуговування оргтехніки, поштові витрати та витрати на послуги зв'язку, модему, Інтернету;

є) установку телефонів, модемного зв'язку та охоронної сигналізації;

ж) охорону та охоронну сигналізацію;

з) поліграфічні витрати;

и) проведення семінарів;

і) відрядження та проїзд державних виконавців, у тому числі на придбання проїзних документів;

ї) оплату комунальних послуг та енергоносіїв;

й) придбання основних засобів та програм;

к) Єдиний реєстр;

л) поточний та капітальний ремонт приміщень;

м) інші витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій.

3.13.2. У разі якщо виконавче провадження було завершено, а витрати на організацію та проведення виконавчих дій не були стягнуті, постанова про стягнення витрат на організацію та проведення виконавчих дій виділяється в окреме провадження в порядку, передбаченому підпунктом 3.7.4 пункту 3.7 цього розділу.

3.13.3. Використання витрат на проведення виконавчих дій, стягнутих з боржника, здійснюється відповідно до письмового розпорядження державного виконавця, яким витрати на проведення виконавчих дій перераховуються з депозитного рахунку на спеціальний реєстраційний рахунок для обліку коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами, відкритими на ім’я Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі в органах Державної казначейської служби України. Використання витрат на проведення виконавчих дій здійснюється відповідно до кошторисів, затверджених в установленому порядку.

3.14. Авансові внески для здійснення необхідних витрат на забезпечення провадження виконавчих дій або для покриття їх частини можуть бути зроблені стягувачем шляхом перерахування цих коштів безпосередньо на відповідний рахунок органу ДВС. Суму коштів, яку необхідно внести на відповідний рахунок органу ДВС, стягувач визначає за погодженням з державним виконавцем з урахуванням необхідних витрат для проведення робіт.

У разі завершення виконавчого провадження державний виконавець готує звіт про використання авансового внеску, в якому наводить перелік витрат, які було здійснено за рахунок авансового внеску, із зазначенням сум коштів, які було сплачено на фінансування кожної з витрат. До звіту додаються копії платіжних документів, що підтверджують сплату відповідних коштів.

3.15. Повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов’язково роз’яснюється порядок повторного пред’явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).

При цьому при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника. Якщо заборона випливає із норми закону, наприклад така заборона встановлена судом, який відповідно до закону має право заборонити звернення стягнення на майно боржника, необхідно керуватися пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

3.16. У разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу ДВС відповідно до пункту 10 частини першої статті 49 Закону державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження зазначає причини направлення виконавчого документа за належністю, повідомляє про проведені виконавчі дії (якщо стягнення проведено частково, зазначається про фактично стягнену суму коштів), якщо боржник відсутній, вказується дата складання акта про відсутність боржника. До копії постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець додає також постанови про стягнення виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій, копії постанов про накладення арешту на кошти чи майно боржника, копії документів щодо майнового стану боржника та його доходів у разі їх наявності.

У документах виконавчого провадження, що надійшли за належністю з іншого органу ДВС, може бути виправлено граматичні чи арифметичні помилки (в порядку, встановленому Законом) державним виконавцем, який здійснює виконання відповідного рішення.

3.17. У постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

3.18. При відмові у відкритті виконавчого провадження державний виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначається причина відмови у відкритті виконавчого провадження.

3.18.1. При завершенні виконавчого провадження державний виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава завершення виконавчого провадження з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору.

3.18.2. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом державного виконавця та скріплюється печаткою органу ДВС.

3.19. Надсилання документів виконавчого провадження здійснюється згідно з положеннями статті 31 Закону.

3.20. Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами за адресами, зазначеними у виконавчому документі, або іншими адресами, про які стало відомо державному виконавцю, або зазначеними у письмовій заяві сторони виконавчого провадження.

IV. Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника

4.1. Виявлення майна та звернення стягнення на майно боржника здійснюються у порядку, встановленому главою 4 Закону, з урахуванням таких особливостей:

4.1.1. У разі виконання рішень про стягнення коштів з юридичних осіб державний виконавець перевіряє також наявність майна боржника за даними балансу. Копію балансу державний виконавець може отримати безпосередньо у боржника або у відповідних державних органів.

4.1.2. Державні виконавці в процесі виконання рішення можуть вилучати готівкові кошти у боржника в національній та іноземній валютах. Приймання державними виконавцями грошей не дозволяється. Виявлені у боржника готівкові кошти вилучаються, про що державний виконавець складає акт вилучення готівки. Вилучення проводиться у присутності понятих. Цей акт складається у необхідній кількості примірників, з яких перший залишається у виконавчому провадженні, інші вручаються боржнику або його представнику, особі, у якої вилучено, під розписку в першому примірнику. У разі відмови боржника (його представника) від підпису про це зазначається в акті вилучення готівки.

4.1.3. При складанні акта вилучення готівки жодні виправлення, перекреслення сум, дат або прізвищ в акті не допускаються.

4.1.4. В акті вилучення готівки обов’язково зазначаються:

а) повне найменування (прізвище, ім’я та по батькові) особи, у якої вилучено готівку;

б) розмір грошової суми, яку вилучено (цифрами та словами);

в) найменування валюти, її кількість, номінал купюр.

4.1.5. Перший примірник акта, який залишається у державного виконавця, не пізніше наступного робочого дня затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та скріплюється печаткою.

4.1.6. Вилучена готівка в національній та/або іноземній валюті не пізніше наступного робочого дня зараховується державним виконавцем на відповідний рахунок органу ДВС для покриття витрат на організацію та проведення виконавчих дій, покриття боргу за виконавчими документами та стягнення виконавчого збору, а також на повернення авансового внеску та стягнення штрафів, накладених державним виконавцем на боржника, якщо такі мали місце. Витрати, пов’язані із зарахуванням коштів на відповідний рахунок органу ДВС (комісія банку), є витратами на організацію та проведення виконавчих дій та покриваються за рахунок вилучених у боржника коштів. Документ, який підтверджує внесення коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приєднується до акта вилучення готівки та підшивається разом з актом до матеріалів виконавчого провадження.

4.1.7. Суми, які підлягають перерахуванню на користь держави, при відсутності витрат на організацію та проведення виконавчих дій та інших стягнень перераховуються до Державного бюджету України або місцевих бюджетів у порядку, встановленому Державною казначейською службою України, а виконавчий збір - на відповідний рахунок органу ДВС. Відповідна квитанція банку про отримання коштів приєднується до акта вилучення готівки та підшивається разом з актом до матеріалів виконавчого провадження.

4.1.8. Розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, державний виконавець зобов’язаний винести постанову відповідно до частини другої статті 57 Закону. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборон на його відчуження. Постанова підписується державним виконавцем та скріплюється печаткою органу ДВС.

4.1.9. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших фінансових установах, накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчими документами, виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій та вказується номер рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. Постанова підписується державним виконавцем та скріплюється печаткою органу ДВС.

4.1.10. Арешт на кошти боржника може бути накладено в національній та/або в іноземній валюті, про що зазначається у постанові.

4.1.11. При зверненні стягнення на ювелірні та побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішень із урахуванням Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними», Положення про порядок і умови зберігання ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.11.2005 № 409, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2005 за № 1551/11831 (із змінами), Інструкції про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.04.98 № 84, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.04.98 за № 271/2711, Порядку обліку, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, що переходять у власність держави, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 04.11.2004 № 692, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2004 за № 1513/10112.

4.2. Опис та арешт майна боржника здійснюються в такій послідовності:

4.2.1. Після виявлення майна боржника державний виконавець проводить опис та арешт цього майна, про що складає акт. В акті опису та арешту майна боржника повинні бути вказані:

а) назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

б) якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;

в) якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

г) прізвище, ім’я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач);

ґ) відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;

д) якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження;

е) зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при описі.

4.2.2. Акт опису та арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також може бути підписаний іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті.

4.2.3. Якщо опис і арешт майна здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, державний виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Іншій особі майно на зберігання може бути передано лише у випадку відсутності боржника чи його відмови від прийняття майна на зберігання, а також у випадку, якщо судовим рішенням визначено іншу особу, якій необхідно передати майно на зберігання.

4.2.4. Якщо опис і арешт майна здійснюються за участю боржника або його представника, акт опису та арешту майна складається в двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця.

4.2.5. Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові чи його представнику, а іншій особі, то акт опису та арешту майна складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розписку на першому примірнику акта.

4.2.6. У разі необхідності після передачі майна на зберігання за постановою державного виконавця таке майно може бути передано на зберігання іншому зберігачу. У постанові зазначаються причина передачі майна іншому зберігачу, прізвище, ім’я та по батькові зберігача, який здійснював зберігання майна, та прізвище, ім’я та по батькові нового зберігача. Постанова підписується державним виконавцем. У постанові робиться попередження новому зберігачеві майна про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт. Копія постанови вручається новому зберігачу, до якої додається копія акта опису та арешту майна.

4.2.7. У разі необхідності (наявність інформації про псування майна тощо) державний виконавець до моменту передачі майна новому зберігачу може здійснити вихід за місцем зберігання майна для його огляду. У разі зміни кількісних чи якісних характеристик майна про це зазначається в постанові про призначення нового зберігача, при цьому державний виконавець готує подання (повідомлення) до правоохоронних органів щодо притягнення зберігача до кримінальної відповідальності.

4.2.8. Факт передачі майна може засвідчуватися актом державного виконавця або актом приймання-передавання майна.

4.2.9. Арешт на цінні папери накладається згідно з Порядком накладення арешту на цінні папери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.99 № 1744. Зберігання цінних паперів здійснюється відповідно до Положення про порядок і умови зберігання цінних паперів, на які накладено арешт, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.10.99 № 489, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.10.99 за № 740/4033 (із змінами).

4.2.10. Виявивши розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення переданого на зберігання майна або встановивши інші незаконні дії з цим майном, державний виконавець складає про це акт і звертається з поданням до органів прокуратури за місцем виконання рішення у порядку, визначеному розділом XIV цієї Інструкції, для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності, передбаченої статтею 388 Кримінального кодексу України.

4.2.11. При скасуванні судом заходів забезпечення позову за завершеними виконавчими провадженнями державний виконавець відновлює виконавче провадження протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, після чого майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця без винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Копія постанови державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту.

4.2.12. У випадках, передбачених частиною п’ятою статті 60 Закону, державний виконавець виносить постанову про зняття арешту з майна чи коштів не пізніше наступного дня з моменту надходження належним чином завіреної копії рішення суду до органу ДВС.

4.3. Визначення вартості, оцінка майна боржника проводяться державним виконавцем або суб’єктом оціночної діяльності - суб’єктом господарювання в установленому законодавством порядку.

4.3.1. У разі якщо стягувач і боржник або їх представники присутні під час опису й арешту майна та не заперечують проти визначення вартості майна, державний виконавець одночасно з його описом проводить визначення вартості майна, про що складає відповідний акт.

4.3.2. Визначення вартості майна боржника безпосередньо державним виконавцем проводиться за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна, з урахуванням фактичного стану майна, у строк не пізніше п’яти робочих днів з моменту проведення опису й арешту майна. Для визначення вартості майна державний виконавець використовує власні знання, дані засобів масової інформації, повідомлення сторін виконавчого провадження та інших осіб, яких державний виконавець у разі необхідності може залучити до проведення визначення вартості майна. З метою належного визначення вартості окремих видів майна державний виконавець може в установленому порядку залучати до процесу опису майна експертів чи спеціалістів.

4.3.3. За результатами визначення вартості майна державний виконавець складає акт визначення вартості майна, у якому зазначаються дата опису й арешту цього майна, опис та аналіз зібраних і використаних даних та іншої інформації під час визначення вартості майна, вартість кожного описаного предмета та загальна вартість майна. У разі заперечень з боку сторін виконавчого провадження вони мають право зазначити про це в акті. Акт складається у трьох примірниках. Акт визначення вартості майна вважається чинним протягом шести місяців з дня його складання.

4.3.4. Копії акта визначення вартості майна надсилаються сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після його складання. Якщо сторони виконавчого провадження або їх представники присутні під час визначення вартості майна, копії акта вручаються їм під розписку на першому примірнику акта.

4.3.5. У разі якщо оцінку майна проводив суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання, державний виконавець направляє сторонам повідомлення про оцінку майна не пізніше наступного робочого дня після отримання звіту про оцінку майна. У звіті про оцінку майна оцінювач обов’язково повинен зазначити відомості, які необхідні для публікації оголошення про реалізацію такого майна. Необхідність зазначення таких відомостей передбачається у договорі, який укладається органом ДВС із суб’єктом оціночної діяльності - суб’єктом господарювання. Строк чинності звіту про оцінку майна у виконавчому провадженні становить шість місяців з дати його складання.

4.3.6. Якщо вартість майна боржника визначено в рішенні суду, державний виконавець передає майно на реалізацію за ціною, визначеною судовим рішенням, без проведення визначення вартості чи оцінки такого майна.

4.4. Передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, здійснюється в установлений державним виконавцем строк за участю стягувача та боржника.

4.4.1. У разі наявності інформації про місцезнаходження предметів, зазначених у виконавчому документі, державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження вказує час та місце примусового виконання рішення про передачу стягувачу присуджених предметів, якщо рішення не буде виконано боржником самостійно, а також попереджає стягувача про повернення йому виконавчого документа на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону, якщо він не з'явиться на виконання без поважних причин.

4.4.2. Якщо боржник не виконав рішення самостійно, то державний виконавець вилучає у нього в присутності понятих предмети, зазначені у виконавчому документі, і передає їх стягувачу або його представнику, про що складає акт вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду, та акт передачі їх стягувачу. Ці акти складаються у трьох примірниках. Один примірник акта залишається у виконавчому провадженні, інші вручаються стягувачу та боржникові або їх представникам під розписку на першому примірнику акта.

4.4.3. В актах вилучення та передачі зазначаються реквізити виконавчого документа та номер виконавчого провадження, прізвища, імена та по батькові державного виконавця, сторін виконавчого провадження та інших осіб, які беруть участь у передачі майна, короткий опис майна. Акти підписуються державним виконавцем та сторонами виконавчого провадження. У разі відмови сторін виконавчого провадження від підпису про це зазначається в актах.

4.4.4. У разі усної відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника, під час виконання рішення про передачу їх стягувачу державний виконавець у присутності понятих про цей факт зазначає в актах та повертає зазначені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону.

4.4.5. У разі відсутності боржника виконання рішення може бути проведено без його участі за участю стягувача або його представника та двох понятих.

4.4.6. Якщо під час виконання рішення про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виявлено лише частину таких предметів, державний виконавець здійснює їх передачу в установленому порядку, про що робить відмітку у виконавчому документі.

4.5. Реалізація майна, на яке звернено стягнення, здійснюється відповідно до вимог статті 62 Закону.

4.5.1. Реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

4.5.2. Передача майна на реалізацію здійснюється на конкурсних засадах.

4.5.3. Реалізація арештованого державними виконавцями майна здійснюється відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15.07.99 № 42/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.07.99 за № 480/3773 (із змінами), Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.10.99 № 68/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.99 за № 745/4038 (із змінами), Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13.03.95 № 37, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.03.95 за № 79/615 (із змінами).

4.5.4. Для проведення реалізації нерухомого майна або транспортних засобів державним виконавцем збираються такі документи:

а) у разі продажу нерухомого майна - документи, що характеризують об'єкт нерухомості (копія технічного паспорта на житловий будинок, квартиру тощо), відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773 (із змінами);

б) копії документів, що підтверджують право власності або інше речове право на нерухоме майно, визначених статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктом 1 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595;

в) у разі продажу об'єкта незавершеного будівництва - копія рішення про відведення земельної ділянки;

г) у разі продажу транспортного засобу - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт). У разі якщо транспортний засіб не перебував на обліку в державному органі, що здійснює реєстрацію відповідних транспортних засобів, - інші документи, що підтверджують право власності на цей транспортний засіб відповідно до вимог Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 № 1371), або інших нормативно-правових актів з питань реєстрації та обліку транспортних засобів.

4.5.5. Вказані документи збираються державним виконавцем одразу після проведення опису майна.

4.5.6. Копії зазначених документів із супровідним листом, копіями виконавчого документа та акта визначення вартості майна (звіту про оцінку майна) та копією розширеного витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна або Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (такі розширені витяги надаються станом на день передачі документів до регіонального органу ДВС) передаються державним виконавцем особисто або через спеціально уповноважену особу відділу державної виконавчої служби до відповідного регіонального органу ДВС для здійснення заходів щодо передачі майна на реалізацію та організації конкурсу. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, забезпечує правильність та повноту підготовлених документів.

4.5.7. У разі накладення арешту державним виконавцем при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження майно передається на реалізацію не раніше ніж через 10 днів, тобто після закінчення строку для оскарження вказаної постанови.

4.5.8. Продукти та інші речі, що швидко псуються, передаються на реалізацію негайно після накладення на них арешту. Визначення вартості такого майна проводиться не пізніше наступного робочого дня після накладення на нього арешту.

4.5.9. У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

4.5.10. У разі якщо майно не було продано у зв’язку з відсутністю попиту, воно підлягає уцінці державним виконавцем відповідно до чинного законодавства, яка проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення строку реалізації майна на комісійних умовах. Про проведення уцінки майна державним виконавцем складається акт, у якому зазначаються реквізити виконавчого документа та номер виконавчого провадження, вартість майна, за якою воно передавалося на реалізацію, вартість майна після уцінки. Про проведення уцінки майна та її результати державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після її проведення повідомляє спеціалізовану організацію, що здійснює реалізацію майна.

4.5.11. Якщо майно не було реалізовано в установленому порядку після його уцінки, державний виконавець проводить повторну уцінку в порядку, визначеному підпунктом 4.5.10 цього пункту.

4.5.12. Якщо майно не було реалізовано в установленому порядку після його повторної уцінки, державний виконавець пропонує стягувачу (стягувачам) залишити це майно за собою. У разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку календарного надходження виконавчих документів до виконання з урахуванням черговості, визначеної статтею 44 Закону.

4.5.13. Календарне надходження виконавчих документів застосовується лише між стягувачами однієї черги. Стягувачі наступної черги мають право отримати майно боржника лише після встановлення відсутності стягувачів попередньої черги, які виявили бажання отримати це майно, незалежно від часу надходження до виконання документів від стягувача попередньої черги.

4.5.14. Після реалізації арештованого майна чи його передачі стягувачу в рахунок погашення боргу всі арешти та заборони з такого майна знімаються не пізніше наступного робочого дня після його передачі новому власнику.

4.6. Виконання рішення про конфіскацію майна, якщо таке майно підлягає реалізації, здійснюється державним виконавцем.

4.6.1. Майно, що підлягає конфіскації, вилучається державним виконавцем у боржника.

4.6.2. У разі якщо майно вилучено іншим уповноваженим органом, воно вилучається державним виконавцем у цього органу в тому випадку, якщо таке майно може бути реалізовано згідно з вимогами Закону.

4.6.3. Вилучена іншим уповноваженим органом готівка за дорученням державного виконавця перераховується цим органом до державного бюджету на вказані державним виконавцем рахунки. У дорученні зазначаються: найменування органу ДВС, реквізити судового рішення про конфіскацію цієї готівки, прізвище, ім’я та по батькові державного виконавця, строк виконання доручення, обов’язок цього органу щодо надання державному виконавцю підтвердження про перерахування коштів. Повідомлення про перерахування коштів є підставою для закінчення виконавчого провадження.

4.6.4. Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, визначеному Законом.

4.6.5. Порядок розпорядження конфіскованим майном, не реалізованим у порядку, визначеному Законом, та майном, яке не підлягає реалізації, встановлено Порядком розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 985.

V. Виконавчі групи

5.1. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах ДВС за відповідною постановою можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких входять державні виконавці одного або кількох органів ДВС.

5.2. Обставини, що ускладнюють виконання рішення:

а) наявність майна боржника на території різних адміністративно-територіальних одиниць;

б) якщо за різними виконавчими провадженнями, відкритими в одному або кількох органах ДВС, боржник одночасно є стягувачем;

в) якщо виконавчі провадження відносно солідарних боржників відкрито в різних органах ДВС;

г) у разі виконання зведеного виконавчого провадження;

ґ) інші обґрунтовані обставини.

5.3. Передача виконавчого провадження до виконавчої групи, утвореної при іншому органі ДВС, здійснюється за постановою посадової особи, якою прийнято рішення про утворення виконавчої групи.

5.4. Виконавча група може бути утворена за рішенням:

а) Голови ДВС України - при будь-якому органі ДВС з числа державних виконавців будь-якого органу ДВС;

б) начальника регіонального органу ДВС - з державних виконавців підпорядкованих відділів;

в) начальника територіального органу ДВС - з державних виконавців цього відділу;

г) начальника відділу примусового виконання рішень - з державних виконавців цього відділу.

5.5. Посадова особа, яка приймає рішення про утворення виконавчої групи, виносить про це вмотивовану постанову.

У постанові обов’язково зазначаються:

а) обставини, які обумовили утворення виконавчої групи (з власної ініціативи, на виконання доручення керівника вищого рівня, за поданням начальника регіонального або територіального органу ДВС або їх заступників, начальника відділу примусового виконання рішень чи за заявою стягувача за умови пред’явлення ним на виконання до різних органів ДВС виконавчих документів про стягнення боргу із солідарних боржників);

б) склад виконавчої групи, її керівник, орган ДВС, при якому утворюється виконавча група;

в) інші відомості, в тому числі щодо покладення на керівника виконавчої групи прав і повноважень у виконавчому провадженні, встановлених Законом, для начальників відділів, якщо ці повноваження можуть бути надані відповідно до Закону.

 

5.6. Постановою Голови ДВС України або начальника регіонального органу ДВС на керівника групи можуть покладатися права і повноваження у виконавчому провадженні, встановлені Законом для начальників територіальних органів ДВС.

 

5.7. Посадова особа, якою прийнято рішення про утворення виконавчої групи, має право вносити зміни до складу виконавчої групи шляхом видання відповідної постанови.

 

5.8. Повідомлення про утворення виконавчої групи надсилається до членів виконавчої групи у письмовій формі у триденний строк з дня видання відповідної постанови.

 

5.9. Керівником виконавчої групи призначається державний виконавець, який займає вищу посаду або є працівником органу ДВС вищого рівня, або один із членів виконавчої групи, якщо всі її члени займають однакові посади.

 

Керівник виконавчої групи при виконанні покладених на нього повноважень:

 

а) отримує документи виконавчого провадження або їх копії;

 

б) розподіляє обов'язки між членами виконавчої групи;

 

в) визначає рахунки органів ДВС, на які необхідно зараховувати кошти виконавчого провадження;

 

г) у разі необхідності приймає рішення щодо передачі виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого в межах виконавчої групи;

 

ґ) розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження, їх клопотання;

 

д) у разі покладання на нього прав та обов’язків у виконавчому провадженні, встановлених Законом для начальників відділів, для засвідчення документів використовує печатки тих органів ДВС, державні виконавці яких входять до складу виконавчої групи;

 

е) за наявності підстав у встановленому порядку вносить подання про заохочення за успіхи в роботі або застосування дисциплінарного стягнення до членів виконавчої групи, а також щодо зміни складу виконавчої групи;

 

є) направляє особі, яка прийняла рішення про утворення виконавчої групи, подання про виплату винагороди державним виконавцям виконавчої групи;

 

ж) здійснює інші права та обов’язки у виконавчому провадженні відповідно до Закону, в тому числі покладені на нього керівником органу ДВС, який прийняв рішення про утворення виконавчої групи.

 

5.10. Процесуальні документи видаються державними виконавцями, що входять до виконавчої групи, за погодженням або на виконання доручення керівника виконавчої групи.

 

5.11. Посадові особи органів ДВС зобов’язані сприяти роботі виконавчої групи, яка здійснює виконавчі дії на їхній території.

 

VI. Передача виконавчого провадження від одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого

 

6.1. Виконавче провадження може бути передано від одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого у випадках, визначених Законом та цією Інструкцією.

 

6.2. Передача виконавчого провадження в межах одного органу ДВС або виконавчої групи здійснюється за письмовим дорученням начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівника виконавчої групи.

 

Виконавче провадження передається від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу ДВС, виконавчої групи у зв'язку:

 

а) із зміною дислокації, перерозподілом обов'язків, уведенням спеціалізації державних виконавців, необхідністю перерозподілу навантаження;

 

б) з хворобою державного виконавця, його перебуванням у відрядженні чи відпустці, а також у разі включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі ДВС;

 

в) з відводом (самовідводом) державного виконавця відповідно до Закону;

 

г) із звільненням державного виконавця чи відстороненням від виконання повноважень за посадою відповідно до Закону України „Про державну службу”;

 

ґ) якщо виконавчі провадження відносно солідарних боржників відкрито різними державними виконавцями;

 

д) з іншими обставинами, що ускладнюють виконання рішення.

 

6.3. Передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися:

 

а) до відділу примусового виконання рішень ДВС України, інших органів ДВС та виконавчих груп, утворених при цих органах, - за рішенням Голови ДВС України щодо будь-яких виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в органах ДВС;

 

б) до відділу примусового виконання рішень ДВС України - за рішенням начальника цього відділу щодо будь-яких виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в органах ДВС та виконавчих групах, утворених при цих органах;

 

в) до відділу примусового виконання рішень регіонального органу ДВС, територіальних органів ДВС та виконавчих груп, утворених при цих органах, - за рішенням начальника регіонального органу ДВС щодо виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в територіальних органах ДВС;

 

г) до відділу примусового виконання рішень регіонального органу ДВС - за рішенням начальника цього відділу щодо виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в територіальних органах ДВС;

 

ґ) до виконавчої групи, утвореної в межах органу ДВС, - за рішенням керівника цього органу ДВС;

 

д) від одного державного виконавця до іншого в межах органу ДВС та виконавчої групи - за рішенням відповідних керівників цих органів та керівника виконавчої групи у разі покладення на нього прав та повноважень, встановлених Законом, у виконавчому провадженні для начальників відділів територіальних органів ДВС.

 

6.4. Передача виконавчого провадження до іншого органу ДВС або у зв’язку з утворенням виконавчої групи при іншому органі ДВС здійснюється за вмотивованою постановою особи, яка прийняла рішення про передачу матеріалів виконавчого провадження, яка надсилається сторонам виконавчого провадження та до відповідного органу ДВС.

 

6.5. У постанові обов’язково зазначаються обставини, які обумовили передачу виконавчого провадження, особа, якій передаються матеріали виконавчого провадження (керівник виконавчої групи), а також встановлюються строки передачі, які не можуть перевищувати п’яти робочих днів.

 

6.6. При передачі матеріалів виконавчого провадження до іншого органу ДВС державний виконавець або керівник виконавчої групи в день одержання матеріалів виконавчого провадження виносить постанову про прийняття виконавчого провадження до виконання, яку надсилає сторонам виконавчого провадження із супровідним листом, у якому зазначає свій робочий телефон, дні прийому та місцезнаходження органу ДВС, до якого передано виконавче провадження або при якому утворено виконавчу групу.

 

6.7. При передачі виконавчого провадження з одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого відповідні відомості заносяться до Єдиного реєстру.

 

VII. Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника

 

7.1. Звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, порядок здійснення відрахувань здійснюються відповідно до статей 68 - 70 Закону.

 

7.2. При виконанні в примусовому порядку виконавчих документів про стягнення сум коштів, що перевищують три мінімальні розміри заробітної плати, державний виконавець у першу чергу перевіряє наявність коштів на рахунках боржника шляхом направлення відповідних запитів, а також перевіряє майновий стан боржника.

 

7.3. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника державний виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. Копія зазначеної постанови залишається у виконавчому провадженні на контролі.

 

7.3.1. Постанова повинна містити:

 

а) повне найменування та місцезнаходження підприємства, установи, організації, прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи чи фізичної особи - підприємця, до якої направляється постанова, та її місце проживання;

 

б) порядок стягнення суми боргу;

 

в) розмір відрахувань;

 

г) реквізити рахунку, на який необхідно перераховувати утримані кошти, або адресата у разі перерахування коштів поштовим переказом;

 

ґ) вимогу щодо направлення звітів про здійснені відрахування та виплати із зазначенням періодичності подання звітів та адреси, на яку необхідно направляти звіти.

 

7.3.2. Постанова підписується державним виконавцем та скріплюється печаткою органу ДВС.

 

7.4. Контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється державним виконавцем за власною ініціативою, в тому числі за заявою стягувача шляхом перевірки правильності відрахувань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами та фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, про що складається відповідний акт.

 

7.5. Якщо боржник працює на роботах з періодичним нарахуванням заробітної плати (сезонні роботи в сільському господарстві, на риболовецьких та рибопереробних підприємствах тощо), відрахування проводяться в міру нарахування заробітної плати.

 

7.6. Якщо боржник працює за сумісництвом на кількох підприємствах, відрахування проводяться із заробітку за кожним місцем роботи на підставі окремо винесених державним виконавцем постанов.

 

7.7. Якщо боржник працює у фізичної особи або фізичної особи - підприємця, у якого немає бухгалтера та рахунку в банку, утримані кошти із заробітку боржника перераховуються стягувачу безпосередньо цими особами.

 

7.8. За кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, кожні шість місяців та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою (додаток 1).

 

7.9. Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження.

 

7.10. Виконавчі документи, за якими здійснюється відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, зберігаються у виконавчих провадженнях.

 

7.11. Після надходження до державного виконавця письмового повідомлення за підписом відповідальної посадової особи, скріпленим печаткою, чи платіжних документів про перерахування коштів державний виконавець не пізніше наступного робочого дня заносить інформацію про стягнення коштів до виконавчого документа шляхом проставлення відповідної відмітки.

 

7.11.1. У відмітці державного виконавця зазначаються розмір стягненої (відрахованої) суми, суми заборгованості (за її наявності), а при стягненні періодичних платежів - дата, до якої проведено стягнення, та повне найменування і місцезнаходження юридичної особи, яка здійснювала відрахування, наприклад, аліменти стягнено по 01.01.2011 за місцем роботи боржника ДП «Деревообробний завод», м. Рівне, вул. Іванівська, 15, заборгованість - 300 (триста) грн.

 

7.11.2. Якщо перерахунок коштів здійснювався за платіжними документами, які долучено до матеріалів виконавчого провадження, у відмітці зазначаються номер та дата платіжного документа. Наприклад, штраф у сумі 850 (вісімсот п’ятдесят) грн стягнено у повному обсязі згідно з квитанцією від 01.01.2011 № 0988.

 

7.11.3. У випадку стягнення суми боргу із заробітку (доходу) боржника та безпосередньо державним виконавцем відмітка у виконавчому документі повинна складатися з усіх видів стягнення. Наприклад, штраф у сумі 300 (триста) грн стягнено частково за місцем роботи боржника ДП «Деревообробний завод», м. Рівне, вул. Іванівська, 15, штраф у сумі 400 (чотириста) грн стягнено за квитанцією від 01.01.2011 № 0988. Усього стягнено у повному обсязі 700 (сімсот) грн штрафу. Якщо на виконавчому документі недостатньо місця для проставлення всіх відміток, державний виконавець робить записи на окремому аркуші, який підшивається до виконавчого документа та скріплюється печаткою органу ДВС, при цьому на виконавчому документі робиться запис про кількість підшитих до нього аркушів.

 

7.12. При виконанні рішень про стягнення коштів із засуджених постанова про стягнення з метою здійснення відрахувань у засуджених направляється державним виконавцем до відповідних органів і установ виконання покарань лише після перевірки коштів на рахунках боржника та іншого майна для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум.

 

Якщо органи і установи виконання покарань розташовані за межами території, на яку поширюється компетенція органу ДВС, виконавче провадження після перевірки майнового стану боржника у передбаченому порядку підлягає закінченню, а виконавчий документ разом з актом про відсутність майна надсилається до відповідного органу ДВС для організації виконання.

 

7.13. Державний виконавець у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилася після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості.

 

7.13.1. Якщо боржник не працює або відсутня інформація про отримання боржником доходів, державний виконавець розраховує заборгованість у такому самому порядку, виходячи із середньомісячної заробітної плати для відповідної місцевості. Після отримання достовірної інформації про джерела доходів боржника та їх розмір державний виконавець здійснює перерахунок заборгованості та повідомляє про нього стягувача і боржника.

 

7.13.2. Якщо розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці зі сплати аліментів, державний виконавець перевіряє майновий стан боржника з одночасним накладенням арешту на майно боржника та за наявності підстав вручає (направляє) боржнику письмове попередження про притягнення його до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів.

 

7.14. У разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, а також його місце роботи державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника.

 

7.15. Необґрунтоване пересилання виконавчих листів для оголошення розшуку та повернення виконавчого документа стягувачеві у зв'язку з невстановленням місця роботи чи проживання боржника не допускаються.

 

7.16. Державний виконавець виносить постанову, оформлену відповідно до підпунктів 7.3.1 та 7.3.2 пункту 7.3 цього розділу. Стягнення аліментів здійснюється відповідно до вимог статті 69 Закону та пунктів 7.4 - 7.11 цього розділу.

 

7.17. У разі якщо боржник отримує заробіток (доходи) у різних місцях, відрахування аліментів із кожного виду виплат здійснюється за окремими постановами про стягнення аліментів згідно з розміром утримання, визначеним виконавчим документом.

 

7.18. У разі якщо місце проживання особи, на користь якої стягнено аліменти, невідоме, утримані з боржника суми зараховуються на відповідний рахунок органу ДВС. У цьому випадку державний виконавець повинен вживати заходів до встановлення місця проживання особи, на користь якої стягнено аліменти.

 

7.19. Стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час провадиться в межах трирічного строку, що передував пред'явленню виконавчого листа до виконання.

 

Якщо за виконавчим документом, пред'явленим до виконання, утримання аліментів не провадилося у зв'язку з розшуком боржника, то стягнення аліментів має провадитись за весь період незалежно від установленого трирічного строку та досягнення повноліття особою, на утримання якої присуджені аліменти.

 

7.20. Якщо з боржника слід стягувати аліменти на утримання трьох і більше дітей, а також якщо наявна заборгованість зі сплати аліментів за минулий час, то державний виконавець у постанові зазначає про стягнення 50 % із заробітку боржника для забезпечення поточних платежів. Заборгованість за минулий час у таких випадках може бути погашена шляхом звернення стягнення на майно боржника.

 

7.20.1. Стягнута сума розподіляється між стягувачами відповідно до статті 44 Закону.

 

7.20.2. Наприклад, за двома виконавчими документами боржник зобов’язаний сплачувати аліменти в розмірі 1/4 та 1/3 частини заробітної плати, що умовно відповідає 25% і 33,33 % заробітної плати, а всього 58,33 %, тоді як законом допущено, що загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати не може перевищувати 50 %. Для розрахунку необхідно спочатку визначити, який розмір стягнення припадає на один відсоток належних до утримання за виконавчими документами сум (50% : 58,33=0,857). Потім проводиться розрахунок розміру заробітку, належного до стягнення за кожним виконавчим документом (0,857 х 25% = 21,4 % і 0,857 х 33,33 % = 28,6 %).

 

7.20.3. Заборгованість нараховується до прийняття судом в установленому законом порядку рішення про зменшення розміру аліментів за позовом боржника.

 

7.21. Державний виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що сума аліментів стягнена в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

 

7.22. У разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.

 

7.23. У випадку якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно, квитанції (або їх завірені копії) про перерахунок аліментів долучаються до матеріалів виконавчого провадження.

 

7.24. За наявності заборгованості зі сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець у порядку, визначеному розділом XIІІ цієї Інструкції, звертається до органів внутрішніх справ з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів. До подання (повідомлення) державного виконавця про притягнення боржника до кримінальної відповідальності додаються копія виконавчого документа, розрахунок заборгованості, у якому зазначаються дата, з якої особа почала ухилятися від сплати аліментів, і загальна сума боргу та документи, що підтверджують ухилення від виконання зобов’язань за судовим рішенням.

 

VIIІ. Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення

 

8.1. Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється за умов, визначених статтею 75 Закону.

 

8.2. У разі невиконання боржником рішення у встановлений державним виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 89 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом.

 

8.3. При виконанні рішення про відібрання дитини державний виконавець за потреби може звернутися до суду з поданням, розгляд якого здійснюється судом за місцем виконання рішення відповідно до статті 374 Цивільного процесуального кодексу України, щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

 

8.4. За неможливості з’ясування місцезнаходження боржника чи дитини державний виконавець звертається з поданням до суду про розшук дитини або боржника.

 

8.5. При виконанні рішення про відібрання дитини не допускається застосовувати до дитини заходи фізичного впливу.

 

8.6. При виконанні рішення про виселення боржника його майно може бути передане державним виконавцем на зберігання на строк не більше двох місяців. Майно в цьому випадку описується за правилами, встановленими для опису й арешту майна. Арешт на майно в цьому випадку не накладається. Після закінчення двомісячного строку невитребуване майно реалізується в порядку, визначеному Законом. Отримані від реалізації кошти, за вирахуванням понесених витрат, перераховуються боржнику. У разі якщо майно не було реалізовано, державний виконавець повідомляє органи державної податкової служби для здійснення подальшого розпорядження ним у порядку, встановленому для розпорядження безхазяйним майном.

 

8.7. У разі якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, державний виконавець надсилає відповідному органу повідомлення у письмовій формі про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. Цей строк не може перевищувати одного місяця. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає відповідний акт і звертається до суду з поданням про встановлення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом зазначеного питання виконавчі дії не проводяться.

 

8.8. При виконанні рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій та накладені на нього штрафи у передбачених Законом випадках, державний виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. Після завершення виконавчого провадження з виконання рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, якщо виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій, штрафи не стягнуто, державний виконавець відкриває виконавчі провадження за відповідними постановами та вживає заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом, шляхом звернення стягнення на кошти та інше належне боржнику майно.

 

IX. Здійснення контролю у виконавчому провадженні

 

9.1. Контроль у виконавчому провадженні здійснюється відповідно до статей 83 - 86 Закону.

 

9.2. Начальник відділу має право перевірити будь-яке виконавче провадження, що перебуває на виконанні державних виконавців, які йому безпосередньо підпорядковані, з власної ініціативи чи за заявою (скаргою) стягувача або його представника у випадках, передбачених Законом.

 

У разі наявності порушень у діях державного виконавця виноситься постанова про перевірку виконавчого провадження, у якій зазначаються:

 

а) підстави перевірки цього виконавчого провадження;

 

б) строки проведення перевірки;

 

в) у мотивувальній частині - реквізити виконавчого провадження, дата відкриття виконавчого провадження, державний виконавець, який здійснює виконання, опис дій державного виконавця або документ виконавчого провадження, які визнаються незаконними, та посилання на норму Закону з обґрунтуванням незаконності відповідних дій (документа);

 

г) у резолютивній частині - висновок з урахуванням вимог чинного законодавства щодо дій державного виконавця у виконавчому провадженні, особа, яку зобов’язано вжити заходів щодо усунення порушень законодавства (у разі їх виявлення), особа, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови;

 

ґ) строк виконання даної постанови;

 

д) коло осіб, яким надсилаються копії постанови, та порядок оскарження постанови;

 

е) інша необхідна інформація.

 

9.3. Керівники органів ДВС вищого рівня мають право відповідно до статей 84-86 Закону перевіряти законність виконавчого провадження:

 

а) Голова ДВС України та його заступники - виконавчого провадження, що перебуває на виконанні у будь-якому органі ДВС;

 

б) начальники регіональних органів ДВС, їх заступники - виконавчого провадження, що перебуває на виконанні відділів примусового виконання рішень цих органів та територіальних органів ДВС, що їм підпорядковані.

 

9.4. Про проведення перевірки виконавчого провадження та його витребування відповідною посадовою особою виноситься вмотивована постанова.

 

9.4.1. У постанові зазначаються:

 

а) підстави витребування цього виконавчого провадження;

 

б) у мотивувальній частині - обставини, що зумовили проведення перевірки та витребування виконавчого провадження, а у разі прийняття рішення про зупинення виконавчого провадження - також обґрунтування необхідності зупинення виконавчого провадження на час його перевірки;

 

в) обґрунтування необхідності здійснення такої перевірки з обов'язковим зазначенням об'єктивності можливих негативних наслідків її непроведення, які можуть суттєво вплинути на хід виконання або мати резонансне значення (при прийнятті рішення про доцільність проведення перевірки виконавчого провадження з власної ініціативи);

 

г) у резолютивній частині - реквізити витребуваного виконавчого провадження та орган ДВС, у якому воно перебуває на виконанні, строки здійснення перевірки виконавчого провадження з моменту його надходження до органу ДВС, який його витребував, чи підлягає воно зупиненню на строк проведення перевірки, а також посадові особи, на яких покладається обов’язок направлення цього виконавчого провадження до органу ДВС, що здійснюватиме його перевірку, та строки направлення для перевірки виконавчого провадження.

 

9.4.2. Постанова про проведення перевірки виконавчого провадження та його витребування складається в кількох примірниках, з яких:

 

а) один примірник постанови про проведення перевірки виконавчого провадження та його витребування надсилається до органу ДВС, що здійснює контроль за роботою державного виконавця;

 

б) другий примірник постанови залишається в органі ДВС, який витребовує виконавче провадження;

 

в) у разі витребування для проведення перевірки виконавчого провадження з власної ініціативи один примірник постанови надсилається до ДВС України в день її винесення;

 

г) якщо перевірка виконавчого провадження здійснюється за дорученням посадової особи вищого рівня, примірник постанови про результати перевірки виконавчого провадження надсилається також цій посадовій особі.

 

9.4.3. Витребуване виконавче провадження доставляється до органу ДВС вищого рівня у строки, визначені в постанові про його витребування, але не пізніше трьох робочих днів з дня винесення постанови.

 

9.4.4. Долучені до матеріалів виконавчого провадження документи повинні бути прошнуровані, пронумеровані, з описом документів на момент його направлення.

 

9.5. Про результати перевірки виконавчого провадження посадовою особою, яка його витребовувала, виноситься постанова.

 

9.5.1. У постанові зазначаються:

 

а) підстави для здійснення перевірки цього виконавчого провадження;

 

б) у мотивувальній частині - коротко зміст проведених виконавчих дій та їх відповідність вимогам чинного законодавства;

 

в) у резолютивній частині - висновок з урахуванням вимог чинного законодавства щодо дій державного виконавця у виконавчому провадженні; визначаються особа, яку зобов’язано вжити заходів щодо усунення порушень законодавства (у разі їх виявлення), особа, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови; встановлюється строк виконання цієї постанови; надається інша необхідна інформація; зазначається коло осіб, яким надсилаються копії постанови, та порядок оскарження постанови.

 

9.5.2. У постанові про результати перевірки виконавчого провадження за скаргою на постанову начальника підпорядкованого органу ДВС, винесеної за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, інших посадових осіб органів ДВС, чи при оскарженні постанови про проведення перевірки, витребування та результати перевірки виконавчого провадження, зазначаються:

 

а) у мотивувальній частині - правові висновки оскаржуваної постанови з урахуванням вимог чинного законодавства;

 

б) у резолютивній частині - підлягає скарга задоволенню чи ні; у разі задоволення скарги вирішується питання про скасування оскаржуваної постанови; визначаються особа, яку зобов’язано вжити заходів щодо усунення виявлених недоліків; особа, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови; встановлюється строк виконання цієї постанови; надається інша необхідна інформація; зазначається коло осіб, яким надсилаються копії постанови, та порядок оскарження постанови.

 

9.6. Постанова про результати перевірки виконавчого провадження виноситься в кількох примірниках. Один примірник постанови про проведення перевірки виконавчого провадження та його витребування надсилається до органу ДВС, у провадженні якого перебуває виконавче провадження, що перевіряється. У разі витребування виконавчого провадження для проведення перевірки посадовою особою регіонального органу ДВС з власної ініціативи примірник постанови також надсилається до ДВС України у день її винесення.

 

9.7. Після закінчення перевірки оригінал виконавчого провадження не пізніше трьох робочих днів з моменту закінчення перевірки повертається до органу ДВС, у провадженні якого воно перебуває.

 

9.8. Посадова особа органу ДВС, яка здійснювала перевірку виконавчого провадження і виявила порушення вимог законодавства, зобов'язана забезпечити безпосередній контроль за цим виконавчим провадженням до повного усунення виявлених порушень.

 

Х. Виплата винагороди державному виконавцю

 

10.1. Державний виконавець, який забезпечив своєчасне виконання виконавчого документа в повному обсязі, одержує винагороду в розмірі п'яти відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру - не більше п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

10.2. Державний виконавець, який забезпечив своєчасне виконання виконавчого документа у встановлені статтею 30 Закону строки здійснення виконавчого провадження, а також стягнув у повному обсязі виконавчий збір за цим документом, витрати на організацію та проведення виконавчих дій (у разі винесення постанови про їх стягнення), має право подати заяву про виплату винагороди.

 

10.3. У заяві державного виконавця про виплату винагороди зазначаються:

 

а) реквізити виконавчого документа;

 

б) реквізити виконавчого провадження;

 

в) прізвище, ім’я та по батькові (повне найменування) сторін виконавчого провадження;

 

г) сума стягнутого виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій, реквізити відповідних постанов;

 

ґ) перелік виконавчих дій та строки їх здійснення.

 

10.4. У заяві державний виконавець визначає розрахунок розміру належної до виплати винагороди.

 

10.5. У разі якщо виконання виконавчого документа було забезпечено виконавчою групою, заява про виплату винагороди подається керівником виконавчої групи особі, яка прийняла рішення про утворення виконавчої групи. У заяві визначається розрахунок (розподіл) цієї винагороди між усіма членами виконавчої групи. При цьому сума винагороди всій виконавчій групі не повинна перевищувати розміру винагороди, встановленого Законом.

 

10.6. До заяви додаються копії постанов про відкриття виконавчого провадження та про закінчення виконавчого провадження, засвідчені начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і скріплені печаткою відповідного органу ДВС.

 

10.7. Заява державного виконавця про виплату винагороди підлягає обов’язковому погодженню протягом двох робочих днів з дати її отримання начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та скріплюється печаткою відповідного органу ДВС.

 

10.8. При розгляді заяви державного виконавця перевіряються своєчасність та повнота вчинених виконавчих дій, а також достовірність викладених у заяві відомостей.

 

10.9. Після погодження заява про виплату винагороди не пізніше наступного робочого дня передається на затвердження начальнику відповідного регіонального органу ДВС або Голові ДВС України.

 

10.10. При достатності і обґрунтованості підстав для виплати державному виконавцю винагороди відповідні уповноважені посадові особи зобов'язані затвердити цю заяву не пізніше ніж протягом п’яти робочих днів з дати її отримання. У випадку відмови заява у такий самий строк повертається державному виконавцю з обґрунтуванням підстав відмови. Безпідставна відмова не допускається. При прийнятті рішення враховується обсяг бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом на відповідний рік.

 

10.11. Затверджена та погоджена в установленому порядку заява про виплату винагороди державному виконавцю є підставою для видачі відповідного наказу із зазначенням у ньому розміру винагороди.

 

10.12. Державному виконавцю, який звільняється із займаної посади раніше дня, установленого для виплати заробітної плати, належні суми винагороди виплачуються під час звільнення в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом на відповідний період поточного року.

 

ХІ. Обмеження у праві виїзду за межі України та заборона в’їзду в Україну

 

11.1. У разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець може звернутися з поданням до суду за місцезнаходженням органу ДВС щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

 

11.1.1. Подання повинно містити:

 

а) найменування суду, до якого направляється подання;

 

б) реквізити виконавчого документа, який перебуває на виконанні;

 

в) реквізити виконавчого провадження;

 

г) прізвище, ім'я та по батькові особи (боржника), дату народження (число, місяць, рік);

 

ґ) підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.

 

11.1.2. У поданні мають бути визначені заходи (тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа чи без такого), найменування органів, які мають їх здійснити. У разі тимчасового обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа зазначаються вид паспортного документа (для громадян України - дипломатичний паспорт, службовий паспорт, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, посвідчення особи моряка тощо; для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства), його серія та номер, а також найменування та місцезнаходження державного органу, до якого повинен надсилатися вилучений паспортний документ.

 

11.1.3. До подання додаються копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження та копії інших документів (за потреби).

 

11.1.4. У поданні також можуть зазначатися адреса місця проживання боржника та інші відомості, які відомі про цю особу державному виконавцю.

 

11.1.5. Про направлення до суду подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду державний виконавець повідомляє боржника.

 

11.2. Для забезпечення контролю щодо осіб (боржників) та проведення їх однозначної ідентифікації під час перетинання ними державного кордону України потрібно зазначати прізвища та імена:

 

а) громадян України - тільки українськими літерами;

 

б) громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - тільки російськими літерами;

 

в) іноземців та осіб без громадянства - тільки латинськими літерами (ці дані містяться у машинозчитувальній зоні його паспортного документа, а за її відсутності - з надрукованих на цій сторінці паспортного документа даних про особу).

 

У разі відсутності цих даних державний виконавець отримує їх у суді, який виніс рішення відносно такого боржника, або у відповідних органах, які здійснюють реєстрацію місця проживання громадян України та іноземців.

 

11.3. Державний виконавець не пізніше наступного дня після надходження ухвали суду про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов'язань направляє засвідчену судом копію цієї ухвали для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України.

 

11.4. У разі виконання боржником відповідних зобов'язань, у тому числі зі сплати аліментів, а також у зв'язку із закінченням виконавчого провадження державний виконавець виносить відповідну постанову, копія якої підлягає обов'язковому направленню до Адміністрації Державної прикордонної служби України для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.

 

11.5. У разі невиконання передбачених Законом рішень іноземцям та особам без громадянства може бути заборонено в'їзд в Україну.

 

XII. Облік депозитних сум

 

12.1. Органи ДВС мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках.

 

12.2. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу ДВС.

 

12.3. Для контролю і перевірки стану рахунків у національній та іноземній валютах та визначення належності коштів ведеться звітність за депозитними сумами органів ДВС.

 

12.4. В органі ДВС щодо кожного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум (далі - книга) (додаток 2) строком на один рік. Ведення книги здійснюється в підсистемі обліку депозитних сум Єдиного реєстру.

 

12.4.1. Книга ведеться автоматизованим (комп'ютерним) способом. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов'язкового складу реквізитів, який установлений для книги.

 

12.4.2. Процедура ведення книги полягає у щомісячному (до п'ятого числа) роздрукуванні облікових даних і включенні їх до відповідної справи за номенклатурою.

 

12.4.3. Роздрукована книга до десятого числа наступного місяця повинна бути пронумерована, прошнурована та скріплена печаткою регіонального органу ДВС (для територіальних органів ДВС, відділу примусового виконання рішень регіонального органу ДВС) та печаткою ДВС України (для відділу примусового виконання рішень ДВС України).

 

12.5. Розпорядчим документом начальника органу ДВС визначається особа, відповідальна за ведення книги за кожним рахунком, яка здійснює підготовку розрахункових документів про перерахування коштів, а також ведення необхідних нарядів банківських документів та розпоряджень державних виконавців.

 

12.6. Особа, відповідальна за ведення книги, щомісяця до 10 числа наступного місяця розшифровує суми, що залишились на перше число кожного місяця. При цьому не допускається об’єднання в одну суму коштів, що надійшли від одного боржника.

 

12.6.1. У книзі залишки переносяться в графу "залишок коштів на початок місяця".

 

12.6.2. Нумерація за порядком перенесеного залишку на початок місяця починається з порядкового номера "один".

 

12.6.3. Після виведення підсумку за залишками на перше число кожного місяця особа, що веде депозитний рахунок, засвідчує записи своїм підписом.

 

12.6.4. Не допускається наявність незаповнених граф.

 

12.6.5. Нумерація за порядком надходження коштів протягом місяця починається з порядкового номера "один" після підпису особи, що здійснює ведення книги обліку депозитних сум.

 

12.6.6. Перенесення залишків на кожний новий місяць здійснюється з нового аркуша.

 

12.7. Щомісяця після виведення підсумку за залишками на кінець кожного відповідного місяця книга обліку депозитних сум перевіряється начальником органу ДВС шляхом підрахунку та звірення сум, що надійшли та перераховані, з випискою із відповідного рахунку органу ДВС, у результаті чого залишок на перше число кожного місяця повинен відповідати залишку депозитних сум на рахунку.

 

12.8. Після перевірки оборотів депозитних сум на кінець звітного періоду (залишок коштів на перше число місяця та суми, які надійшли протягом місяця) дані книги засвідчуються підписом відповідальної особи, після чого начальник органу ДВС до п'ятого числа наступного місяця робить напис "перевірено" та підтверджує цей напис своїм підписом, скріплює печаткою органу ДВС із зазначенням дати перевірки.

 

12.9. Депозитні суми, які залишились на перше січня нового року на рахунку, переносяться в нову книгу з повною назвою кожної окремої суми та вказівкою, кому вона належить, номером виконавчого провадження, датою зарахування, назвою платежу і вносяться в графу "залишки коштів на початок місяця". Не допускається об'єднання декількох сум, які надійшли від одного боржника на користь одного стягувача, в одну суму.

 

12.10. У міру надходження з органу Державної казначейської служби України або банку виписок про наявність на відповідному рахунку коштів у книгу негайно вносяться записи.

 

12.11. При надходженні коштів на депозитний рахунок органу ДВС особа, відповідальна за ведення книги, повинна не пізніше наступного робочого дня повідомити начальника органу ДВС, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу ДВС на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення.

 

Після цього не пізніше наступного робочого дня особа, відповідальна за ведення книги, повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

 

12.12. У разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов'язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

 

12.13. Після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (додатки 3, 4) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.

 

У разі якщо розпорядження про перерахування коштів за зведеним виконавчим провадженням має розмір більше одного аркуша, його сторінки прошиваються, пронумеровуються, та на зворотному боці останнього аркуша скріплюється печаткою органу ДВС із зазначенням кількості аркушів.

 

12.14. Копії платіжних доручень (реєстри до платіжних доручень) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

 

12.15. Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця.

 

12.16. Кошти, що надійшли на депозитний рахунок від реалізації конфіскованого майна, перераховуються до державного бюджету протягом трьох робочих днів з дня надходження цих коштів.

 

12.17. У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, витрат на виконання складається розрахунок, який затверджується начальником органу ДВС та долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження (кошти розподіляються на підставі розрахунку державного виконавця, а перераховуються на підставі розпорядження).

 

12.18. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень.

 

12.19. Якщо у стягувача - фізичної особи є рахунок в установі банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який рахунок слід перерахувати кошти.

 

12.20. При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою керівник відповідного органу ДВС підписує платіжне доручення, до якого додається реєстр стягувачів із зазначенням їхніх адрес та сум переказів.

 

12.21. Платіжне доручення підписується керівником органу ДВС та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС.

 

12.22. При задоволенні вимог стягувачів зведеного виконавчого провадження стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження і закінчився встановлений державним виконавцем строк для самостійного виконання рішення, на день зарахування стягнутої суми на депозитний рахунок органу ДВС.

 

Державний виконавець складає розрахунок про розподіл грошових коштів і здійснює їх перерахування у міру їх стягнення. Розрахунок про розподіл грошових коштів долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження.

 

У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій складається розрахунок, який повинен містити загальну суму стягнених коштів, що залишилась після відрахування авансового внеску сторін (інших осіб) на проведення виконавчих дій та витрат на організацію та проведення виконавчих дій, перелік стягувачів кожної черги, визначених статтею 44 Закону, та суму коштів, яка перераховується кожному стягувачу, суму стягненого виконавчого збору, штрафів у разі винесення відповідних постанов. Розрахунок затверджується начальником відділу та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

 

Строк проведення виконавчих дій щодо зведеного виконавчого провадження відраховується з моменту приєднання до зведеного виконавчого провадження останнього виконавчого документа.

 

12.23. Кошти, які внесені на депозитний рахунок органу ДВС та які не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року з дня їх зарахування на депозитний рахунок, зараховуються до Державного бюджету України.

 

12.24. Для проведення витрат за рахунок авансових внесків кошти з депозитного рахунку згідно з письмовим розпорядженням державного виконавця перераховуються на спеціальні реєстраційні рахунки для обліку коштів, отриманих за іншими джерелами власних надходжень, відкриті на ім'я ДВС України, головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі в органах Державної казначейської служби України. Витрати за рахунок авансових внесків здійснюються згідно з кошторисами, затвердженими в установленому порядку.

 

{Розділ XII доповнено новим пунктом 12.24 згідно з Наказом Міністерства юстиції  № 1765/5 від 30.11.2012}

 

12.25. Авансовий внесок, який не підлягає поверненню стягувачу або який не витребувано стягувачем протягом року з моменту виникнення права на його повернення, перераховується до Державного бюджету України.

 

12.26. Особа, відповідальна за ведення книги обліку депозитних сум, у передостанній день строку зберігання коштів на рахунку письмово повідомляє про це начальника органу ДВС, який не пізніше наступного дня визначає особу для підготовки розпорядження про зарахування коштів до Державного бюджету України.

 

12.27. Дозвіл на перерахування коштів з рахунку надається виключно керівником органу ДВС або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку.

 

12.28. Контроль за перерахуванням коштів з рахунків покладається на керівника органу ДВС.

 

XІІІ. Притягнення до відповідальності за порушення вимог законодавства під час виконавчого провадження

 

13.1. Порядок притягнення осіб до відповідальності за правопорушення, вчинені під час виконавчого провадження, здійснюється відповідно до статей 89 та 90 Закону.

 

13.2. У разі наявності у діях боржника ознак злочину, передбаченого статтями 164, 342, 343, 382, 388 Кримінального кодексу України, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

 

У разі наявності в діях боржника ознак іншого злочину державний виконавець звертається з повідомленням до правоохоронних органів.

 

13.3. Направлення подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності органам прокуратури здійснюється відповідно до Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів прокуратури при направленні та розгляді подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України від 13.04.2009 № 642/5/32, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.04.2009 за № 333/16349.

 

13.4. У разі порушення особою вимог Закону державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення.

 

13.4.1. Підставами для складання протоколу є:

 

а) невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами;

 

б) несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника;

 

в) неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів);

 

г) неявка без поважних причин за викликом державного виконавця.

 

13.4.2. У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові державного виконавця, який склав протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища, адреси свідків, якщо вони є; пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

 

13.4.3. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягується до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання. При складанні протоколу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, роз'яснюються її права і обов'язки, про що робиться відмітка у протоколі.

 

13.4.4. Протокол направляється для розгляду до відповідного районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.

 

13.4.5. У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання.

 

У постанові про накладення на боржника штрафу державний виконавець зазначає норму Закону, якою передбачена відповідальність боржника, зміст вчинених боржником дій, суму штрафу. Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення направляється боржнику.

 

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

 

Директор Департаменту

взаємодії з органами влади

 

О.В. Зеркаль

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Н А К А З

27.03.2009 N 111

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

26 червня 2009 р.

за N 576/16592

Про затвердження Інструкції з питань діяльності

підрозділів дорожньо-патрульної служби

Державтоінспекції МВС

 

Відповідно до  Закону  від  24  вересня  2008  року  N 586-VI   "Про внесення змін до деяких  законодавчих актів України щодо  вдосконалення  регулювання  відносин  у  сфері  забезпечення безпеки дорожнього руху "Н А К А З У Ю":

 

1. Затвердити  Інструкцію  з  питань  діяльності  підрозділів  дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, що додається.

 

2. Начальникам  головних  управлінь,  управлінь МВС України в  Автономній Республіці Крим,  областях, містах Києві та Севастополі забезпечити   вивчення   цієї  Інструкції  працівниками  управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС головних управлінь, управлінь МВС  України  в Автономній Республіці Крим,  областях,  містах Києві та  Севастополі та інших підрозділів  органів  внутрішніх  справ,  які залучаються  до  нагляду  за  дорожнім  рухом,  та прийняття в них  заліків у двомісячний строк.

 

3. Департаменту       кадрового       забезпечення        МВС  (Криволапчук В.О.),     Департаменту     Державтоінспекції     МВС  (Коломієць С.Г.)  унести  до  програм  підготовки  та   підвищення кваліфікації  працівників  Державтоінспекції МВС необхідні зміни з  урахуванням вимог цієї Інструкції.

 

4. Начальникові    Департаменту     Державтоінспекції     МВС  (Коломієць С.Г.)   забезпечити  виготовлення  бланків  документів,  передбачених  цією  Інструкцією,  та  постачання  їх   підрозділам дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС.

 

5. Наказ  МВС  від 13.11. 2006р. N 1111   "Про   затвердження   Інструкції    з    діяльності    підрозділів дорожньо-патрульної   служби  Державтоінспекції   МВС   України",  зареєстрований у  Міністерстві  юстиції  України   29.11.2006   за  N 1243/13117, визнати таким, що втратив чинність.

 

6. Контроль  за  виконанням  наказу  покласти  на  заступника  Міністра генерал-лейтенанта міліції Савченка О.І.

 

7. Наказ оголосити особовому  складу  органів  і  підрозділів  внутрішніх справ України.

 

8. Цей   наказ   набирає   чинності  з  дня  його  офіційного  опублікування.

 

Міністр                Ю.В.Луценко

 

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказом Міністра внутрішніх справ України

27.03.2009 № 111

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

26 червня 2009 року за № 576/16592

ІНСТРУКЦІЯ

з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби

Державтоінспекції МВС

1.Загальні положення

1.1. Інструкція з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС (далі — Інструкція) визначає завдання та функції працівників підрозділів дорожньо-патрульної служби (далі — підрозділи ДПС), що здійснюють нагляд за дорожнім рухом, взаємовідносини з учасниками дорожнього руху, дії під час отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду (далі — ДТП) та порушень правил, норм і стандартів у сфері безпеки дорожнього руху, а також організацію взаємодії з іншими підрозділами органів внутрішніх справ України (далі — ОВС).

1.2. Інструкція розроблена відповідно до Законів України «Про міліцію», «Про дорожній рух», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», постанов Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 341 «Про Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ», від 17 грудня 2008 року № 1102 «Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках», від 17 груд-ня 2008 року № 1103 «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», від 17 грудня 2008 року № 1086 «Про затвердження Порядку тимчасового вилучення посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду і ліцензійної картки на транспортний засіб та їх повернення».

1.3. Основні терміни, що використовуються в цій Інструкції, мають таке значення:

Аварійна обстановка — порушення учасником дорожнього руху Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі — ПДР), які примусили інших учасників цього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян;

Аналіз аварійності — комплекс заходів, який щоденно здійснюється керівником підрозділу Державтоінспекції МВС з метою повного обліку всіх видів ДТП на території обслуговування, їх наслідків, установлення основних і супутніх причин скоєння ДТП та негайне їх усунення. Останній складається з табличних форм кількості ДТП за видами, часом, днем тижня, місцем скоєння й причинами скоєння порівняно з аналогічним періодом минулого року (з початку року, за місяцями або кварталами). Аналіз здійснюється в табличній, лінійній (аналізується інформація за видами та місцем скоєння ДТП тільки з початку цього року) або графічній (порівняльний графік) формах;

Дії по «гарячих слідах» — комплекс спільних оперативних заходів працівників Державтоінспекції МВС з представниками інших служб територіальних органів та підрозділів внутрішніх справ упродовж перших двох годин з моменту надходження інформації про злочин, направлених на безпосереднє розкриття злочинів, які скоєні щодо, з використанням або за участю транспортних засобів;

Забезпечення безпеки дорожнього руху — діяльність, спрямована на попередження причин та умов виникнення ДТП, зниження тяжкості їх наслідків;

Контрольно-пропускний пункт — наряд міліції, що виставляється для забезпечення перепускного режиму або обмеження руху транспортних засобів і пішоходів у визначеному районі (місцевості) під час проведення масових заходів, виникнення стихійних лих, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій;

Маршрут патрулювання — визначена дислокацією ділянка вулично-дорожньої мережі, де нарядом ДПС здійснюється виконання покладених на нього обов’язків;

Наряд дорожньо-патрульної служби (далі — наряд ДПС) — працівники ДПС Державтоінспекції МВС, які виконують покладені на них обов’язки з несення служби на постах і маршрутах патрулювання;

Окремий стройовий підрозділ ДПС — стройовий підрозділ ДПС (група, взвод, рота, батальйон, полк), який підпорядковується відділам (відділенням) Державтоінспекції МВС з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах, управлінням (відділам) Державтоінспекції МВС головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі — ГУМВС, УМВС). Не вважається окремим стройовим підрозділом ДПС підрозділ, який входить до складу іншого такого підрозділу;

Перешкода для руху — нерухомий об’єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об’єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назу-стріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швид-кість аж до зупинки транспортного засобу;

Пост — визначене дислокацією місце несення служби, на якому працівник підрозділу ДПС забезпечує виконання покладених на нього обов’язків;

Розпорядчо-регулювальні дії — дії, які застосовуються з метою усунення перешкод у русі, надання допомоги учасникам руху в місцях тимчасових заторів, у місцях, де трапилося стихійне лихо або ДТП, під час проведення масових та спеціальних заходів, при несправній світлофорній сигналізації тощо. До таких дій належить регулювання руху за допомогою жестів (руками, жезлом) та свистка;

Стаціонарний пост ДПС — місце несення служби нарядами ДПС, яке може бути обладнане спеціальними службовими приміщеннями, оснащене оперативно-технічними і спеціальними засобами, інженерним та іншим обладнанням, а також закріплена за ним територія.

2.Організація діяльності підрозділів ДПС

2.1. Працівники підрозділів ДПС повинні мати необхідну професійну підготовку, високі моральні якості, бути дисциплінованими та пильними, стійко переносити труднощі, пов’язані зі службою, бути ввічливими й тактовними в спілкуванні з громадянами.

2.2. У своїй діяльності працівники підрозділів ДПС керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України та цією Інструкцією.

2.3. Особовий склад підрозділів ДПС підпорядкований управлінням (відділам) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС та входить до складу полків, окремих батальйонів, окремих рот та взводів, секторів, груп. Для забезпечення ескортування, супроводження, патрулювання, а також надання практичної допомоги органам внутрішніх справ під час ускладнення обстановки з аварійністю при управліннях (відділах) Державтоінспекції МВС головних управлінь, управлінь МВС ГУМВС, УМВС або в складі одного з підрозділів ДПС можуть бути створені спеціальні підрозділи.

2.4. Діяльність підрозділів ДПС, надання їм практичної та методичної допомоги організовують та контролюють управління (відділи, сектори, групи) Департаменту Державтоінспекції МВС, ГУМВС, УМВС.

2.5. Підрозділи ДПС забезпечуються матеріально-технічними засобами згідно із встановленими нормами належності.

2.6. Забороняється використовувати особовий склад підрозділів ДПС для виконання завдань, що не входять до кола їх службових обов’язків. Для забезпечення безпеки дорожнього руху можуть залучатися інші працівники Державтоінспекції МВС.

2.7. Підрозділи ДПС взаємодіють з іншими підрозділами ОВС, службами з безпеки дорожнього руху підприємств, установ і організацій всіх форм власності, іншими державними і громадськими організаціями, діяльність яких пов’язана із забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також з трудовими колективами і громадськістю.

2.8. За невиконання покладених на них обов’язків і перевищення наданих їм прав працівники підрозділів ДПС несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

3.Завдання та функції підрозділів ДПС

3.1. Нагляд за дорожнім рухом з метою забезпечення його безпеки.

3.2. Забезпечення безпечного й безперебійного руху транспортних засобів.

3.3. Попередження та припинення злочинів і адміністративних правопорушень у сфері дорожнього руху.

3.4. Винесення відповідно до чинного законодавства постанов про адміністративні порушення.

3.5. Забезпечення ефективного використання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

3.6. Контроль за дорожнім рухом, тобто виявлення порушень законодавства, правил, норм і стандартів у сфері забезпечення дорожнього руху.

3.7. Застосування в установленому порядку передбачених законодавством заходів впливу до порушників ПДР.

3.8. Регулювання дорожнього руху, забезпечення організації руху транспортних засобів і пішоходів у місцях проведення аварійно-рятувальних робіт, масових заходів та під час виникнення заторових явищ.

3.9. Виконання невідкладних заходів на місці ДТП, а також ужиття заходів до евакуації людей та надання їм першої медичної допомоги, сприяння в транспортуванні пошкоджених транспортних засобів.

3.10. Здійснення спільно з іншими підрозділами ОВС розшуку транспортних засобів, водії яких зникли з місця скоєння ДТП, та транспортних засобів, які викрадені або якими незаконно заволоділи, в межах території обслуговування під час введення відповідного оперативного плану.

3.11. Супроводження та забезпечення безперешкодного проїзду транспортних засобів, що використовуються для пересування осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона, організованих груп дітей, що прямують до місць оздоровлення та у зворотному напрямку, небезпечних, великогабаритних вантажів, а також інших транспортних засобів та вантажів у порядку, визначеному чинним законодавством.

3.12. Забезпечення безпеки дорожнього руху та охорони громадського порядку під час проведення масових заходів.

3.13. Здійснення заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі тимчасове затримання транспортних засобів і доставлення їх на спеціальні майданчики чи стоянки.

3.14. Облік, аналіз правопорушень та ДТП на території, що обслуговується.

3.15. Надання практичної допомоги учасникам дорожнього руху.

3.16. Контроль за утриманням автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд та залізничних переїздів у безпечному для дорожнього руху стані, обладнанням вулиць і доріг технічними засобами регулювання дорожнього руху.

3.17. Здійснення під час несення служби контролю за виконанням умов та порядку проведення ремонтно-будівельних та інших робіт на вулично-дорожній мережі, залізничних переїздах, а також здійснення невідкладних заходів під час виникнення небезпечних дорожніх умов.

3.18. Участь у попередженні й розкритті злочинів під час нагляду за дорожнім рухом та охорони громадського порядку.

4.Організація взаємодії підрозділів ДПС

4.1. Підрозділи ДПС вирішують поставлені перед ними завдання у взаємодії з іншими підрозділами ОВС, службами з безпеки дорожнього руху підприємств, установ і організацій всіх форм власності, іншими державними і громадськими організаціями, діяльність яких пов’язана із забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також з трудовими колективами і громадськістю.

4.2. Організація цієї взаємодії здійснюється шляхом оперативного реагування на правопорушення і злочини, виконання оперативних планів МВС, забезпечення участі в охороні громадського порядку згідно з єдиною дислокацією сил і засобів та внесення пропозицій щодо змін у ній з урахуванням стану аварійності на закріпленій території.

 

5.Обов’язки посадових осіб щодо керівництва підрозділами ДПС

5.1. Начальники ГУМВС, УМВС та їх заступники відповідають за:

5.1.1. Організацію роботи із забезпечення безпеки дорожнього руху і безаварійності на території обслуговування.

5.1.2. Суворе дотримання законності й дисципліни особовим складом підрозділів ДПС, інших служб міськрайорганів внутрішніх справ.

5.1.3. Ужиття заходів щодо підвищення ролі підрозділів ОВС стосовно забезпечення безпеки дорожнього руху, удосконалення форм і методів роботи, поліпшення їх матеріально-технічного забезпечення.

5.1.4. Здійснення заходів щодо забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі тимчасове затримання транспортних засобів і доставлення на спеціальні майданчики або стоянки.

5.1.5. Аналіз правопорушень та ДТП на території, що обслуговується.

5.1.6. Контроль за виконанням прийнятих у справах про адміністративні правопорушення рішень, своєчасністю та повнотою сплати штрафів правопорушниками.

5.1.7. Організацію належного прийому та своєчасного розгляду звернень громадян (скарг, заяв, пропозицій тощо) відповідно до чинного законодавства.

5.2. Начальники управлінь (відділів) Державтоінспекції ГУМВС, УМВС та їх заступники:

5.2.1. Відповідають за організацію роботи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху і стану аварійності на території обслуговування; комплектування, навчання і виховання особового складу підрозділів ДПС; використання працівників підрозділів ДПС за прямим призначенням, суворе дотримання норм виставлення особового складу відповідно до цієї Інструкції, дотримання дисципліни, законності, правил носіння форменого одягу та спорядження; матеріально-технічне забезпечення, ефективне застосування спеціальних технічних засобів та своєчасність їх метрологічної повірки, своєчасну і повну виплату грошового утримання.

5.2.2. Здійснюють за узгодженням з керівництвом МВС, ГУМВС, УМВС маневрування силами і засобами, вносять пропозиції щодо підвищення їх ефективності. Виходячи з оперативної обстановки на території обслуговування здійснюють загальне керівництво та контроль за діяльністю підрозділів ДПС.

5.2.3. Забезпечують взаємодію підрозділів ДПС з іншими службами й підрозділами ОВС, державними органами та органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, трудовими колективами і громадянами.

5.2.4. Організовують та здійснюють контроль за несенням служби особовим складом, утриманням у належному стані, експлуатацією та зберіганням транспортних і спеціальних технічних засобів; оцінюють роботу підлеглих стосовно забезпечення безпеки дорожнього руху та вживають заходів щодо підвищення її ефективності.

5.2.5. Організовують здійснення заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі тимчасове затримання транспортних засобів і доставлення на спеціальні майданчики або стоянки.

5.2.6. Відповідають за якісний та дійсний аналіз правопорушень та ДТП на території, що обслуговується.

5.2.7. Організовують взаємодію із органами судової влади та органами державної виконавчої служби.

5.2.8. Контролюють виконання прийнятих у справах про адміністративні правопорушення рішень, своєчасність та повноту сплати штрафів правопорушниками.

5.2.9. Організовують облік та аналіз діяльності підрозділів ДПС, уживають заходів до її вдосконалення, про що інформують керівництво ГУМВС, УМВС та Департаменту Державтоінспекції МВС.

5.2.10. Забезпечують узагальнення та впровадження передового досвіду роботи підрозділів ДПС з нагляду за дорожнім рухом, удосконалення її форм і методів.

5.2.11. Піклуються про задоволення побутових та інших потреб працівників ДПС.

5.2.12. Організовують особистий прийом та своєчасний розгляд звернень громадян (скарг, заяв, пропозицій тощо) відповідно до чинного законодавства.

5.3. Командир стройового підрозділу ДПС та його заступники персонально відповідають за:

5.3.1. Стан аварійності на території обслуговування.

5.3.2. Ефективне використання сил та засобів підпорядкованого підрозділу.

5.3.3. Розподіл функціональних обов’язків між своїми заступниками та іншими працівниками підрозділу.

5.3.4. Оперативне реагування на зміни в дорожній обстановці.

5.3.5. Належне виконання функціональних обов’язків підлеглим особовим складом.

5.3.6. Щоденну готовність особового складу до виконання завдань із забезпечення безпеки дорожнього руху.

5.3.7. Комплектування стройового підрозділу ДПС. 5.3.8. Організацію службової, бойової та фізичної підготовки підлеглих.

5.3.9. Матеріально-технічне забезпечення діяльності підрозділу.

5.3.10. Організацію та дотримання в підрозділі режиму секретності.

5.3.11. Дотримання особовим складом вимог чинного законодавства і службової дисципліни.

5.3.12. Організацію контролю за несенням служби особовим складом (перевірка несення служби здійснюється не менше двох разів на робочу зміну).

5.3.13. Виконання розроблених (затверджених) планів.

5.3.14. Вивчення та аналіз стану аварійності на закріпленій території.

5.3.15. Здійснення заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі тимчасове затримання транспортних засобів і доставлення на спеціальні майданчики або стоянки.

5.3.16. Ужиття необхідних заходів щодо оперативного маневрування підпорядкованими силами й засобами.

5.3.17. Забезпечення обов’язкових (розрахункових) норм виставлення нарядів для несення служби.

5.3.18. Розроблення графіків несення служби особовим складом та відпусток.

5.3.19. Загальне керівництво силами та засобами підрозділу під час проведення режимних заходів та на маршрутах руху осіб, відносно яких здійснюється державна охорона.

5.3.20. Організацію керування силами й засобами стройового підрозділу, забезпечення їх взаємодії з іншими службами і підрозділами ОВС.

5.3.21. Використання особового складу відповідно до службових обов’язків.

5.3.22. Проведення інструктажів і розводів особового складу перед заступанням на службу з поставленням кожному працівникові конкретних завдань відповідно до оперативної обстановки і в першу чергу — стану аварійності.

5.3.23. Прийом та аналіз результатів роботи особового складу.

5.3.24. Дотримання чинного законодавства при складанні адміністративних матеріалів підлеглими.

5.3.25. Роботу особового складу по «гарячих слідах» з розшуку водіїв, які зникли з місця ДТП, та транспортних засобів, якими незаконно заволоділи.

5.3.26. Вжиття заходів по нормалізації дорожнього руху під час виникнення у ньому перешкод, у тому числі й заторів.

5.3.27. Проведення занять зі службової та бойової підготовки, ужиття заходів щодо прищеплення навичок високої культури особовому складу.

5.3.28. Збереження та раціональну експлуатацію спеціальних технічних і транспортних засобів, озброєння, проведення періодичних перевірок (у тому числі метрологічних) наявності, технічного стану, порядку використання технічних засобів та озброєння.

5.3.29. Надання об’єктивної оцінки проведеної роботи кожним працівником служби і підрозділу в цілому, щомісячне проведення наради з підведення її підсумків на рівні взводу та не рідше одного разу на квартал на рівні батальйону.

5.3.30. Взаємодію із органами судової влади та органами державної виконавчої служби.

5.4. Старший інспектор дорожньо-патрульної служби є безпосереднім начальником для інспекторського складу підрозділу ДПС:

5.4.1. Відповідає за стан аварійності на закріпленій території, порядок несення служби інспекторами, їх бойову та службову підготовку.

5.4.2. Бере безпосередню участь у несенні служби та забезпеченні безпеки дорожнього руху і належного громадського порядку на території обслуговування.

5.4.3. Досконало володіє оперативною обстановкою, інформацією про стан аварійності на закріпленій території.

5.4.4. Керує службою підпорядкованих йому нарядів ДПС, організовує взаємодію між ними, проводить заміну для прийняття їжі та відпочинку, вносить зміни у розстановку нарядів ДПС у зв’язку з обстановкою, яка склалась.

5.4.5. Здійснює контроль за несенням служби особовим складом та веденням службової документації, вживає заходів щодо усунення виявлених недоліків. Не допускає порушень законності, контролює її дотримання іншими працівниками підрозділів ДПС.

5.4.6. Організовує своєчасне отримання інспекторами дорожньо-патрульної служби озброєння, технічних засобів та технічних приладів, контролює чищення зброї та її здачу в чергову частину.

5.4.7. Здійснює (організовує) своєчасне оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод.

5.4.8. При введенні оперативних планів «Перехват», «Хвиля» та ін. організовує розстановку сил та засобів підрозділів ДПС відповідно до затверджених дислокацій.

5.5. Старший зміни під час несення служби (за відсутності командира) відповідає за:

5.5.1. Здійснення заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, виявлення та документування порушень у сфері безпеки дорожнього руху.

5.5.2. Дотримання особовим складом вимог цієї Інструкції та нормативно-правових актів, що регламентують діяльність Державтоінспекції МВС, знання особовим складом характеристик, задач та особливостей маршруту або поста патрулювання, оперативну обстановку й стан аварійності на них.

5.5.3. Керування підпорядкованими йому нарядами ДПС, організацію їх взаємодії, проведення у разі необхідності замін окремих нарядів для прийняття їжі, відпочинку, у разі хвороби, інших передбачених цією Інструкцією випадках.

5.5.4. Негайне внесення змін або доповнень в розстановку нарядів ДПС у разі ускладнення оперативної обстановки або інших випадках, які направлені на забезпечення безпечних умов дорожнього руху на території обслуговування.

5.5.5. Контроль за несенням служби особовим складом, який йому підпорядковується, правильністю ведення ним службової документації та негайне усунення виявлених недоліків.

5.5.6. Своєчасне отримання працівниками підпорядкованих нарядів ДПС табельної вогнепальної зброї, спеціальних засобів захисту (активного, пасивного), необхідного екіпірування, технічних приладів та технічних засобів, службової документації, правомірність їх застосування та використання.

5.5.7. Вжиття спільно з командиром підрозділу ДПС заходів щодо безумовного додержання підлеглими законності та службової дисципліни.

5.5.8. Належне виконання функцій підпорядкованих працівників підрозділів ДПС по розшуку викрадених транспортних засобів, водіїв, які зникли з місць ДТП, попередження та розкриття злочинів.

5.5.9. Дотримання заходів особистої безпеки при поводженні з табельною вогнепальною зброєю та недопущення їх порушень підлеглими.

5.5.10. Перебування на службі в установленій формі одягу, охайному зовнішньому вигляді.

5.5.11. Заповнення належним чином службової документації, в тому числі й суворого обліку.

5.5.12. Безпосереднє здійснення профілактичної роботи з попередження порушень ПДР та профілактику ДТП на території обслуговування.

5.5.13. Приймання заяв і повідомлень від громадян та негайне реагування на них в межах компетенції служби.

5.5.14. Організацію та контроль якості оформлення матеріалів ДТП.

5.5.15. Забезпечення в межах території обслуговування безпечного та безперешкодного руху транспортних засобів з посадовими особами, щодо яких здійснюється державна охорона.

6.Обов’язки працівників підрозділів ДПС

6.1. Працівник підрозділу ДПС під час несення служби зобов’язаний:

6.2. Досконало знати ПДР, цю Інструкцію, інші нормативно-правові акти у сфері безпеки дорожнього руху та свої функціональні обов’язки.

6.3. Перебувати на визначеному місці несення служби відповідно до дислокації.

6.4. Постійно контролювати безперебійність радіозв’язку, а в разі його відсутності негайно вживати всіх можливих заходів щодо інформування про це чергової частини або безпосереднього керівника (командира).

6.5. Дотримуватись встановленого порядку носіння форменого одягу, знаків розрізнення та відомчих нагород.

6.6. Постійно утримувати у належному стані спеціальні засоби захисту, елементи екіпірування, транспортні засоби та їх обладнання, технічні засоби та технічні прилади, які використовуються для фіксації правопорушень, засоби зв’язку, медичне устаткування для надання першої медичної допомоги учасникам дорожнього руху.

6.7. Організовувати безпечний та безперешкодний дорожній рух.

6.8. Знати дислокацію найближчих нарядів міліції та систему зв’язку з ними.

6.9. Знати оперативну обстановку, що доводиться на інструктажах, насамперед стан аварійності та злочинності на території обслуговування.

6.10. Постійно контролювати дотримання учасниками дорожнього руху правил, норм і стандартів, діючих у сфері безпеки дорожнього руху.

6.11. Попереджувати та припиняти злочини, а також адміністративні правопорушення, у межах своєї компетенції застосовувати до порушників заходи адміністративного впливу.

6.12. За наявності інформації попереджати водіїв про небезпеку, яка виникла на шляху їх руху і яку вони не в змозі своєчасно виявити.

6.13. Надавати у межах компетенції допомогу учасникам дорожнього руху.

6.14. Регулювати дорожній рух, у тому числі з використанням жестів.

6.15. Проводити невідкладні заходи на місці ДТП, зокрема з надання першої медичної допомоги постраждалим від ДТП та з охорони місця ДТП до прибуття слідчо-оперативної групи.

6.16. Кваліфіковано з’ясовувати обставини, які призводять до скоєння ДТП.

6.17. Для нормалізації дорожнього руху надавати допомогу слідчо-оперативній групі ОВС та громадянам в прибиранні пошкоджених транспортних засобів з проїзної частини дороги.

6.18. Надавати допомогу в безперешкодному проїзді транспортних засобів оперативних та аварійно-рятувальних служб у райони аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих, інших надзвичайних подій.

6.19. Виявляти й затримувати транспортні засоби, що перебувають у розшуку або використовуються в протиправних цілях, та водіїв, що зникли з місця скоєння ДТП.

6.20. Контролювати наявність у водіїв документів, передбачених ПДР.

6.21. Контролювати утримання в справному і безпечному для руху стані вулиць, доріг і дорожніх споруд та їх освітленість.

6.22. Здійснювати контроль за виконанням умов забезпечення безпеки дорожнього руху при проведенні на вулицях і дорогах ремонтно-будівельних та інших робіт.

6.23. При отриманні інформації про злочин негайно доповідати про це черговому або безпосередньому начальникові і діяти за їх рішеннями.

6.24. Під час отримання інформації від громадян про злочин установлювати всі необхідні дані про особу, що звернулася, конкретне місце злочину, ким і проти кого він скоєний чи готується та іншу інформацію, що має значення для розкриття злочину, про що доповідати черговому територіального ОВС. У подальшому до прибуття слідчо-оперативної групи у межах компетенції організовувати роботу з розкриття злочину по «гарячих слідах» та здійснювати охорону місця злочину.

6.25. Бути культурним і ввічливим у спілкуванні з громадянами, неухильно дотримуватися законності та не допускати її порушень іншими працівниками.

6.26. Під час керування патрульним автомобілем (автобусом, мотоциклом) бути прикладом для інших учасників дорожнього руху в частині дотримання ПДР.

6.27. Після закінчення несення служби доповідати безпосередньому начальникові про результати роботи.

6.28. Після прибуття на маршрут патрулювання або пост працівник підрозділу ДПС отримує від працівника, якого він змінює, інформацію про скоєні пригоди, дорожні роботи, що проводяться, стан спеціальних технічних засобів, а також інші відомості, які мають пряме відношення до несення служби. Вживає заходів по документуванню порушень ПДР його учасниками, у першу чергу порушень, які є причинами ДТП на ввіреному маршруті, посту.

Якщо в попередню зміну нагляд за дорожнім рухом на цьому маршруті (посту) не здійснювався, працівник підрозділу ДПС в обов’язковому порядку перевіряє справність технічних засобів регулювання, засобів зв’язку, стан доріг, умови проведення на них ремонтно-будівельних та інших робіт.

Про прийняття маршруту патрулювання (поста) і виявлені недоліки працівник підрозділу ДПС доповідає командирові або відповідальному по підрозділу ДПС.

6.29. Під час несення служби працівник підрозділу ДПС повинен вжити заходів до усунення перешкод у русі, звільнення проїзної частини від транспортних засобів, що створюють перешкоду на маршруті патрулювання, особливо тих, що стоять темної пори доби і в умовах недостатньої видимості поза населеними пунктами.

6.30. У разі виникнення заторів, перешкод у русі транспорту негайно вживати заходів по встановленню їх причин та нормалізації дорожнього руху, у тому числі шляхом ручного регулювання.

6.31. Під час несення служби нарядом у складі двох і більше працівників підрозділу ДПС призначається старший наряду.

6.32. Старший наряду ДПС забезпечує керівництво діяльністю наряду ДПС та несе персональну відповідальність за його дії в період несення служби і зобов’язаний:

6.32.1. Організовувати роботу працівників підрозділу ДПС у складі наряду, доповідати командирові, черговому про необхідність внесення змін у розстановку сил і порядок несення служби залежно від обстановки, яка склалася.

6.32.2. Постійно здійснювати керівництво і контроль за несенням служби працівниками наряду ДПС.

6.32.3. Здійснювати перевірку правильності ведення службової документації, якості оформлення адміністративних матеріалів, матеріалів ДТП, уживати заходів до усунення недоліків.

6.32.4. Забезпечувати ефективне використання технічних приладів та засобів контролю за дотриманням водіями ПДР, ввіреного автомототранспорту.

6.32.5. Під час службової діяльності дотримуватись законності, не допускати її порушень іншими працівниками.

7.Права працівників підрозділів ДПС

7.1. Вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати заходи примусу, передбачені Законом України «Про міліцію».

7.2. Перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, норм і стандартів у сфері безпеки дорожнього руху.

7.3. Зупиняти транспортні засоби в разі порушення ПДР, наявних ознак, які свідчать про їх технічну несправність або забруднення ними навколишнього середовища, а також при наявності даних про те, що вони використовуються з протиправною метою. Оглядати транспортні засоби, перевіряти у водіїв документи на право користування і керування ними, дорожні (маршрутні) листи, наявність страхового поліса (сертифіката) про укладення договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а у разі спільних з іншими службами ОВС заходів — відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним та іншим документам. Перевіряти транспортні засоби за базами даних автоматизованих інформаційно-пошукових систем Державтоінспекції МВС і в передбачених законодавством випадках доставляти ці транспортні засоби, документи та вантажі до територіальних ОВС для прийняття рішення згідно зі статтею 97 Кримінально-процесуального кодексу України.

7.4. Обмежувати або забороняти у випадках затримання злочинців при аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю і здоров’ю людей, рух транспортних засобів і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг.

7.5. Забезпечувати направлення на медичний огляд водіїв за наявності підстав вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі — стан сп’яніння), згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС, та проводити огляд особи на стан сп’яніння із застосуванням дозволених МОЗ та Держспоживстандартом технічних засобів та приладів (у тому числі засобів тест-контролю), затримувати, відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп’яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, забороняти експлуатацію транспортного засобу шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або за допомогою евакуаторів і примусового доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку, тимчасово вилучати посвідчення водія транспортного засобу, талон про проходження державного технічного огляду та ліцензійну картку на транспортний засіб.

7.6. Використовувати технічні засоби та технічні прилади для виявлення та фіксації порушень ПДР. Отримані фактичні дані направляти за належністю чи використовувати при складанні адміністративних матеріалів.

7.7. Складати протоколи про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху. Здійснювати в установленому законодавством порядку особистий огляд, перевірку речей, транспортного засобу і вантажу, вилучення речей і документів, адміністративне затримання.

7.8. Вимагати від фізичних та юридичних осіб усунення порушень правил утримання та експлуатації автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів, обмежувати або забороняти проведення ремонтно-будівельних робіт та інших заходів на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, якщо при цьому не дотримуються вимоги із забезпечення безпеки дорожнього руху.

7.9. При проведенні спеціальних заходів із супроводження посадових осіб, відносно яких здійснюється державна охорона, до їх закінчення припиняти проведення ремонтно-будівельних та інших робіт.

7.10. Забороняти експлуатацію транспортних засобів, які здійснюють перевезення пасажирів, без ліцензії, що не пройшли державного технічного огляду, не мають номерних знаків, у конструкцію яких внесені зміни без відповідного дозволу, мають знищені, змінені або підроблені ідентифікаційні номери вузлів і агрегатів або державні реєстраційні номерні знаки, а також ідентифікаційні номери вузлів і агрегатів, які не відповідають записам у реєстраційних документах транспортного засобу.

7.11. Затримувати і доставляти в установленому законодавством порядку транспортні засоби для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках.

7.12. Вилучати в громадян та службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обігу,

а також документи з ознаками підробки, що стосуються сфери безпеки дорожнього руху, з подальшою їх передачею за призначенням в установленому порядку.

7.13. Використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставлення до лікувальних закладів осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, або для доставлення правопорушників до підрозділу міліції.

7.14. Використання з цією метою транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, здійснюється безплатно. Відшкодування збитків та витрат за використання транспорту громадян здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України.

7.15. Застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію».

8.Обліково-аналітична робота підрозділів ДПС

8.1. Обліку й аналізу підлягають:

8.1.1. ДТП на території обслуговування незалежно від наслідків, що настали, і заходи з їх попередження.

8.1.2. Злочини, пов’язані з використанням транспортних засобів та якими незаконно заволоділи.

8.1.3. Адміністративна практика.

8.1.4. Стан дисципліни і дотримання законності в діяльності працівників підрозділів ДПС.

8.2. Відомості про ДТП реєструються в журналі обліку дорожньо-транспортних пригод (додаток 1).

8.3. При використанні електронно-обчислювальної техніки відомості про ДТП також повинні бути систематизовані у відповідній базі даних.

8.4. Журнал обліку ДТП ведеться в черговій частині. Там, де чергова частина штатом не передбачена, ведення журналу обліку ДТП здійснюється працівником, на якого покладено виконання цих обов’язків.

8.5. Організація обліково-аналітичної роботи покладається на начальників управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС, відділів (відділень) Державтоінспекції МВС з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах, командирів стройових підрозділів та їх заступників.

8.6. Безпосередньо облік і аналіз здійснюються працівниками, на яких згідно з функціональними обов’язками покладено виконання цієї роботи.

8.7. Заповнення журналу обліку роботи по нагляду за дорожнім рухом (додаток 2) здійснюється командиром взводу.

9.Планування роботи підрозділів ДПС

9.1. Планування роботи:

9.1.1. Діяльність підрозділів ДПС здійснюється згідно з квартальними планами, які складаються в установленому в підрозділах внутрішніх справ порядку командирами підрозділів ДПС з урахуванням аналізу і прогнозування оперативної обстановки, наявності сил і засобів.

9.1.2. Плани роботи затверджуються начальниками управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС. За їх погодженням до плану можуть вноситися зміни та доповнення.

9.1.3. Доведення плану роботи до його безпосередніх виконавців здійснюється шляхом проведення спеціальних інструктивних нарад особового складу, спеціальних занять з найбільш важливих питань плану, надіслання виконавцям витягів з плану роботи, а також доведення деяких заходів до виконавців в індивідуальному порядку.

9.1.4. Результати виконання плану роботи в цілому після завершення планового періоду розглядаються на оперативних нарадах командиром підрозділу.

9.1.5. За результатами виконання плану роботи складається звіт (довідка), який доповідається керівникові, що його затвердив.

9.2. Виконання кожного пункту плану роботи підтверджується відповідним документом (рапортом, довідкою).

За організацію і здійснення контролю виконання планових заходів, своєчасність надання, повноту і достовірність відомостей про їх виконання персонально відповідає керівник підрозділу ДПС (особа, яка виконує його обов’язки).

10.Розстановка сил та засобів підрозділів ДПС

10.1. Організація служби підрозділів ДПС здійснюється виходячи з наявності сил і засобів, з урахуванням місць концентрації ДТП на території обслуговування, протяжності автомобільних доріг, вулиць і особливостей руху ними, наявності технічних засобів та приладів фіксації порушень ПДР, технічних приладів регулювання дорожнього руху, інтенсивності руху транспортних засобів і пішоходів, часу доби, дня тижня, пори року.

10.2. Розстановка сил і засобів підрозділів ДПС здійснюється на підставі дислокації маршрутів патрулювання і постів (додаток 3), яка розробляється з урахуванням обов’язкових норм щоденного виставлення нарядів ДПС та виходу на лінію патрульних автомобілів і мотоциклів.

10.3. Дислокація включає в себе: визначену ділянку дорожньо-шляхової мережі, оцінку оперативної обстановки, перелік постів і маршрутів патрулювання, у тому числі додаткових, які підлягають закриттю в період ускладнення оперативної обстановки, види нарядів ДПС (піший, у складі автопатруля), порядок взаємодії і зв’язку між ними та іншу необхідну інформацію (місця розташування і телефони закладів охорони здоров’я, ОВС, станцій технічного обслуговування, організованих стоянок та інших об’єктів сервісу).

10.4. Дислокація маршрутів патрулювання і постів підрозділів ДПС розробляється командиром окремого стройового підрозділу в межах території, що обслуговується, на основі аналізу аварійності за місцями, днями, часом доби скоєння ДТП і з урахуванням інтенсивності руху, з обов’язковим погодженням начальником ОВС, затверджується керівником управління (відділу) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС і підлягає перегляду не менше одного разу на квартал. У разі необхідності дислокація переглядається негайно.

10.5. Дислокація маршрутів патрулювання і постів підрозділів ДПС є складовою частиною єдиної дислокації по охороні громадського порядку.

10.6. На кожний маршрут патрулювання (пост) складається картка маршруту патрулювання, поста (додаток 4). Один примірник картки зберігається у відділах (відділеннях) Державтоінспекції МВС з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах, другий видається старшому наряду ДПС на час несення служби.

10.7. Кількість маршрутів патрулювання і постів у дислокації може перевищувати розраховане за обов’язковими нормами виставлення нарядів ДПС. У таких випадках вони поділяються на ті, що підлягають обов’язковому закриттю, і ті, що закриваються залежно від оперативної обстановки, яка складається протягом днів тижня або часу доби.

10.8. Обов’язкові норми щоденного виставлення працівників підрозділів ДПС для забезпечення безпеки дорожнього руху встановлюються виходячи із наявної чисельності особового складу, з урахуванням коефіцієнта виставлення, який дорівнює 1,88 для маршрутів патрулювання і постів, які підлягають обов’язковому перекриттю на термін 8 годин у зміну.

10.9. Якщо маршрути патрулювання, постів закриваються зміною, що перевищує 8 годин, то на кожну наступну годину коефіцієнт збільшується на 0,25.

10.10. У разі якщо на території обслуговування здійснюються заходи, які потребують значного збільшення кількості нарядів ДПС за рахунок залучення до служби особового складу в дні його що-тижневого відпочинку і у святкові дні, для компенсації вихідних днів командири стройових підрозділів можуть у наступні дні скоротити обов’язкові норми щоденного виставлення нарядів, але не більш як на 50 % від визначеної норми виставлення.

10.11. Норма виходу патрульних автомобілів і мотоциклів визначається залежно від необхідності забезпечення перекриття території обслуговування рухомими нарядами ДПС, їх наявності та технічного стану. Для виконання завдань по забезпеченню безпеки дорожнього руху підрозділами ДПС можуть використовуватись службові транспортні засоби без кольорографічного пофарбування. Норма забезпечення підрозділів ДПС такими автомобілями встановлюється у співвідношенні 1/10 (з кольорографічним пофарбуванням).

10.12. Дислокація маршрутів патрулювання і постів розробляється командиром стройового підрозділу на 1 добу і затверджується керівником управління (відділу) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС, відділу (відділення) Державтоінспекції МВС з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах. У разі необхідності вносяться зміни, про що повідомляється чергова частина.

10.13. Робоча зміна нарядів ДПС не повинна перевищувати 8 годин. У разі службової необхідності тривалість робочого часу працівників підрозділів ДПС наказом начальника ГУМВС, УМВС може бути збільшена до 12 годин (дія такого наказу не повинна перевищувати 30 діб).

10.14. Режим роботи особового складу підрозділу ДПС встановлюється за щомісячним графіком, який затверджується командиром підрозділу ДПС. У графіку вказуються дні й години несення служби кожним працівником та їх вихідні дні.

11.Організація оперативного керування силами та засобами підрозділів ДПС

11.1. Оперативне управління силами і засобами стройових підрозділів ДПС здійснюють чергові частини управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС, що перебувають в оперативному підпорядкуванні чергових частин ГУМВС, УМВС та Департаменту Державтоінспекції МВС.

11.2. Роботу чергової частини організовує начальник управління (відділу) Державтоінспекції ГУМВС, УМВС, а в разі його відсутності — особа, що виконує його обов’язки. Затвердження графіка несення служби, установлення порядку підміни осіб добового наряду, їх відсторонення в разі потреби від чергування здійснюються начальником управління (відділу) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС або особою, що виконує його обов’язки.

11.3. Наряди чергових частин управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС керуються чинним законодавством України у сфері дорожнього руху, охорони громадського порядку, запобігання злочинам та їх розкриття, а також цією Інструкцією.

11.4. На чергову частину управління (відділу) Державтоінспекції ГУМВС, УМВС покладаються такі завдання:

11.4.1. Збір, оброблення та узагальнення інформації про стан безпеки дорожнього руху на території, що обслуговується, та своєчасне інформування керівництва управління (відділу) Державто-інспекції МВС ГУМВС та Департаменту Державтоінспекції МВС.

Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затверджена наказом МВС від 14 квітня 2004 року № 400, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 6 травня 2004 року за № 571/9170.

11.4.2. Оперативне керування силами і засобами підрозділів Державтоінспекції МВС з метою забезпечення безперебійного та безпечного дорожнього руху, регулювання руху транспортних потоків, ліквідації заторів у русі, контролю за виконанням правил, норм і стандартів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

11.4.3. Організаційні заходи щодо забезпечення безпечного та безперешкодного проїзду автомобілів з посадовими особами, стосовно яких здійснюється державна охорона, супроводження небезпечного вантажу, делегацій, а також відстеження ситуації під час планування та проведення масових заходів на території обслуговування, контроль виїзду та пересування організованих груп людей, що рухаються до інших регіонів держави. Термінова підготовка та передача інформації по вказаних заходах до чергових частин ГУМВС, УМВС та Департаменту Державтоін-спекції МВС.

11.4.4. У разі скоєння ДТП, внаслідок якої учасники дорожнього руху не мають змоги повідомити про це рідних чи близьких родичів, чергові Державтоінспекції МВС в обов’язковому порядку інформують родичів про факт ДТП і місцезнаходження учасників дорожнього руху, про що робляться відповідні відмітки (у тому числі ступінь родинних стосунків та час передачі інформації) у журналі записів чергового та на роздруківці фабул ДТП.

11.4.5. Приймання та передача повідомлень і заяв про ДТП, злочини й інші правопорушення до чергових частин територіальних ОВС.

11.4.6. Оперативне забезпечення розкриття злочинів по «гарячих слідах».

11.4.7. Здійснення організаційних заходів, пов’язаних з виїздом на місця ДТП для оформлення і проведення невідкладних дій, а також ужиття заходів щодо ліквідації наслідків цих ДТП.

11.4.8. Організація розшуку і затримання транспортних засобів, якими незаконно заволоділи, та транспортних засобів, водії яких зникли з місця скоєння ДТП.

11.4.9. Організація взаємодії нарядів стройових підрозділів ДПС з іншими службами і підрозділами ОВС.

11.4.10. Видача особовому складу і приймання від нього озброєння, оперативно-технічних

і спеціальних засобів, іншого майна та забезпечення їх зберігання у спеціальному приміщенні чергової частини.

11.4.11. Забезпечення дотримання внутрішнього розпорядку, охорона адмінбудівлі та території підрозділу Державтоінспекції МВС, контроль за дотриманням правил пожежної безпеки і санітарних норм.

11.4.12. Здійснення інформаційно-довідкової роботи.

11.4.13. Приймання заяв від громадян за відсутності керівництва підрозділу, видача на їх прохання книги скарг і пропозицій.

11.4.14. Організація оповіщення та збору особового складу підрозділів Державтоінспекції МВС.

11.5. Черговий по управлінню (відділу) Державтоінспекції МВС у разі надходження інформації від міськрайвідділів внутрішніх справ:

11.5.1. Фіксує надану інформацію в журналі для записів чергового або в журналі реєстрації інформації про злочин (далі — ЖРПЗ) та виконує свої функції по реагуванню на неї відповідно до змісту отриманої інформації доповідає керівництву управління (відділу) Державтоінспекції МВС, направляє наряд ДПС на місце пригоди, передає інформацію до чергової частини міськрайоргану за територіальністю, відслідковує своєчасне надходження каналами електронної пошти та телетайпом відповідних телеграм тощо.

11.5.2. Організовує виїзд працівників Державтоінспекції МВС на місця скоєння ДТП, в тому числі з тяжкими наслідками або таких, що призвели до значного забруднення навколишнього природного середовища, інших пригод та подій, що можуть мати громадський резонанс.

11.6. У випадках ненадання інформації з міськрайвідділів внутрішніх справ про ДТП, інші події, що стосуються безпеки дорожнього руху, несвоєчасного направлення відповідних телеграм черговий управління (відділу) Державтоінспекції МВС доповідає про це черговому ГУМВС, УМВС для вжиття необхідних заходів.

11.7. При забезпеченні супроводження автомобілів з посадовими особами, стосовно яких здійснюється державна охорона, обов’язки начальника чергової частини, старшого інспектора — чергового або його помічника полягають у:

11.7.1. Знанні програми проведення спеціальних заходів у цілому, часу, маршруту проїзду, розрахунку сил і засобів підрозділів Державтоінспекції МВС щодо забезпечення безпечного і безперешкодного проїзду, схеми організації зв’язку, порядку розташування нарядів ДПС та інших відомостей, необхідних для виконання покладених на них обов’язків.

11.7.2. Отриманні в установленому порядку оперативної інформації стосовно проведення спеціальних заходів, її негайній передачі безпосередньому начальникові, іншим посадовим особам, яких ця інформація стосується, реєстрації та фіксуванні її в установленому порядку, доведенні команд до виконавців.

11.7.3. Отриманні від посадових осіб підрозділів Державтоінспекції МВС інформації про стан дорожньої обстановки на маршрутах проїзду, готовність сил і засобів підрозділів Державтоінспекції МВС до виконання поставлених завдань.

11.7.4. Здійсненні контролю за дисципліною радіообміну, фіксуванні порушень.

11.7.5. Інформуванні нарядів про вихід, проходження кортежу, зміни в маршруті руху та інші відомості. Негайній доповіді відповідальному за загальне керівництво силами і засобами підрозділів Державтоінспекції МВС, відповідальному за організацію взаємодії підрозділів Державтоінспекції МВС, які задіяні на забезпечення спеціальних заходів, про виникнення нештатних ситуацій на маршрутах пересування.

11.8. Для забезпечення ефективної роботи, координації дій у стройових підрозділах ДПС організовується функціонування чергових частин із розміщенням у них стаціонарних радіостанцій, які відповідно до технічних характеристик повинні забезпечувати якісний зв’язок по всій території обслуговування. Табельна вогнепальна зброя, спеціальні засоби та інше майно, закріплене за особовим складом підрозділу, може зберігатися у спеціальному приміщенні цієї чергової частини відповідно до чинного законодавства України.

11.9. У разі відсутності радіозв’язку (відсутність покриття, вихід з ладу радіостанції) працівник підрозділу ДПС негайно доповідає про це черговому (командиру підрозділу) у телефонному режимі з подальшим виходом на зв’язок кожні 30 хвилин для міської місцевості та кожну годину для сільської місцевості.

12.Підготовка та інструктаж нарядів ДПС

12.1. Підготовка, інструктаж і розвід нарядів ДПС здійснюються відповідно до вимог нормативно-правових актів МВС.

12.2. Інструктаж нарядів здійснюється у визначеному командиром підрозділу ДПС місці, як правило, у спеціально обладнаному приміщенні (навчальному класі).

12.3. Особи, призначені в наряд ДПС для несення служби, прибувають до підрозділу не пізніше ніж за 30 хвилин до початку інструктажу та доповідають про прибуття і готовність до несення служби своєму командирові.

12.4. Працівники підрозділів ДПС, які заступають у наряд ДПС, повинні знати:

заходи особистої безпеки під час поводження з табельною вогнепальною зброєю;

підстави застосування табельної вогнепальної зброї, спеціальних засобів та фізичної сили;

оперативну обстановку на закріпленій території;

розстановку нарядів ДПС на території обслуговування підрозділу, характеристику маршрутів патрулювання та умови несення служби на них, позивні або контактні телефони нарядів, які несуть службу на суміжних постах (маршрутах);

вимоги законодавства, яке регламентує діяльність Державтоінспекції МВС;

складові частини, технічні характеристики та порядок використання технічних засобів та технічних приладів, які застосовуються для виявлення порушень правил, норм і стандартів у сфері безпеки дорожнього руху.

12.5. Працівники підрозділів ДПС, які заступають у наряд ДПС, повинні мати: охайний зовнішній вигляд; справне спорядження; єдиний формений одяг за сезоном; світловідбиваюче екіпірування; нагрудний знак; табельну вогнепальну зброю; жезл та інші спеціальні технічні засоби; список транспортних засобів, оголошених у розшук за останню добу, із зазначенням марки, державного реєстраційного номера, кольору, ідентифікаційного номера кузова, шасі (рами), особливих прикмет; словесні портрети, фотографії (фотороботи) осіб, які розшукуються; картку маршруту патрулювання, поста (додаток 4); відомість обліку роботи по нагляду за дорожнім рухом (додаток 5); службове та водійське посвідчення; бланки протоколів про адміністративне правопорушення, тимчасових дозволів на право керування транспортними засобами та інших необхідних процесуальних документів; авторучку, олівець, лінійку (рулетку), записну книжку, свисток, кишеньковий ліхтарик; ПДР; витяг з Кодексу України про адміністративні правопорушення, що стосується безпеки дорожнього руху, службову сумку або планшет.

12.6. Інструктаж заступаючого на службу наряду ДПС проводить командир підрозділу ДПС або його заступник, про що робиться відмітка в книзі постових відомостей (додаток 6).

До проведення інструктажу можуть залучатись працівники інших служб та підрозділів ОВС.

12.7. Тривалість інструктажу не повинна перевищувати 30 хвилин.

12.8. Посадові особи Державтоінспекції МВС під час проведення інструктажу повинні:

12.8.1. Переконатися в готовності інспекторського складу підрозділів ДПС до несення служби, справності службових транспортних засобів, технічних засобів та приладів, вжити заходів до усунення недоліків.

12.8.2. Вибірково перевірити знання інспекторським складом підрозділів ДПС своїх прав та обов’язків, вимог законодавчих актів України, нормативно-правових актів МВС України, правил застосування і використання вогнепальної зброї, технічних засобів та приладів, заходів особистої безпеки.

12.8.3. Інформувати працівників підрозділів ДПС про стан аварійності та оперативної обстановки на території обслуговування.

12.8.4. Інформувати інспекторський склад підрозділів ДПС про розташування місць концентрації ДТП, причини їх скоєння (дорожні умови, порушення ПДР, стан проїзної частини тощо).

12.8.5. Інформувати інспекторський склад підрозділів ДПС про результати роботи, а також обставини порушення законності і порядку несення служби за минулу добу та інші надзвичайні події.

12.8.6. Роз’яснити порядок здійснення зміни нарядів ДПС, зв’язку та взаємодії з іншими службами ОВС у разі виникнення нештатної ситуації.

12.8.7. Попередити про недопущення порушень законності, службової дисципліни.

12.8.8. Звернути увагу працівників на необхідність увічливого, уважного ставлення до учасників дорожнього руху. Зобов’язати їх при несенні служби неухильно виконувати вимоги ПДР і заходи особистої безпеки.

12.8.9. Здійснити розстановку нарядів, призначити старших нарядів ДПС.

12.8.10. Оголосити пости і маршрути патрулювання з визначенням конкретного завдання та видати маршрутні картки.

12.9. Інструктаж завершується наказом про заступлення нарядів ДПС на службу по забезпеченню безпеки дорожнього руху та охороні громадського порядку.

13.Організація та порядок несення дорожньо-патрульної служби

13.1. Основними формами несення служби є:

13.1.1. Патрулювання на транспортних засобах.

13.1.2. Піше патрулювання.

13.1.3. Несення служби на постах (у тому числі стаціонарних).

13.1.4. Здійснення регулювально-розпорядчих дій.

13.1.5. Супроводження транспортних засобів та ескортування посадових осіб, відносно яких здійснюється державна охорона.

13.1.6. Супроводження транспортних засобів або їх колон (5 і більше одиниць), організованих груп дітей, небезпечних, великовагових або великогабаритних вантажів.

13.2. Нагляд за дорожнім рухом з використанням транспортних засобів та без такого може здійснюватися відкритим, прихованим чи змішаним способами.

Відкритий нагляд здійснюється працівниками підрозділів ДПС при пішому патрулюванні, а також на службових транспортних засобах (автомобілях, автобусах, мотоциклах), які мають спеціальне кольорографічне пофарбування.

Прихований нагляд здійснюється працівниками Державтоінспекції МВС на службових транспортних засобах (автомобілях) без спеціального кольорографічного пофарбування та розпізнавальних знаків.

Змішаний нагляд здійснюється одночасно на декількох службових транспортних засобах (автомобілях, автобусах, мотоциклах), з яких щонайменше один повинен мати спеціальне, а решта — звичайне пофарбування.

13.3. Під час несення служби на транспортних засобах застосовуються такі тактичні способи:

13.3.1. Рух у потоці транспортних засобів (для контролю за поведінкою водіїв з метою попередження та виявлення порушень ПДР).

13.3.2. Дислокація патрульного автомобіля в небезпечних за аварійністю місцях (для усунення небезпеки та з метою припинення порушень ПДР водіями і пішоходами).

13.3.3. Дислокація патрульного автомобіля в місцях його найкращої видимості для всіх учасників дорожнього руху з одночасним пішим переміщенням працівника до найбільш напружених ділянок руху.

13.3.4. Використання працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, які мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, з метою фіксації порушень ПДР.

Застосування того чи іншого способу та інші конкретні завдання ставляться на інструктажах відповідно до стану аварійності та дисципліни учасників дорожнього руху, що склалися на посту, маршруті.

13.4. Піше патрулювання нарядом ДПС застосовується з метою забезпечення безпеки дорожнього руху на невеликих за протяжністю (не більше 1,5 км), напружених за інтенсивністю та небезпечних за аварійністю ділянках вулично-дорожньої мережі. Місце несення служби при цьому вибирається за умови надання можливості працівникові підрозділу ДПС своєчасно фіксувати і припиняти адміністративні правопорушення у сфері дорожнього руху без створення аварійних обстановок чи перешкод у русі.

При пішому патрулюванні застосовується відкритий спосіб несення служби шляхом переміщення тротуаром (узбіччям).

13.5. При несенні служби на стаціонарних постах під час проведення спеціальних операцій особлива увага приділяється:

13.5.1. Забезпеченню оперативного реагування на повідомлення про злочини.

13.5.2. Виявленню транспортних засобів, якими незаконно заволоділи, та встановленню причетних до цього осіб.

13.5.3. Затриманню транспортних засобів, що використовувалися при скоєнні злочинів, транспортних засобів, які зникли з місць ДТП.

13.5.4. Протидії нелегальній міграції.

13.5.5. Наданню всебічної практичної допомоги учасникам дорожнього руху у межах своєї компетенції.

13.6. Стаціонарні пости ДПС можуть забезпечуватись: патрульним автомобілем, радіозв’язком, комп’ютером з модемним зв’язком, телефонним зв’язком, засобами індивідуального захисту особового складу, примусового зупинення транспортних засобів, блокувальними пристроями, засобами медичної допомоги потерпілим, носилками, плащ-накидками, мобільними засобами додаткового освітлення («світлова вежа» тощо), службовою документацією.

13.7. Основними методами несення служби є:

13.7.1. Спостереження за дорожнім рухом. Під спостереженням за дорожнім рухом слід розуміти візуальний або за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, які мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, контроль за дотриманням учасниками дорожнього руху встановлених правил, норм та стандартів у сфері безпеки дорожнього руху, доцільністю та ефективністю організації дорожнього руху на посту, маршруті.

13.7.2. Розпорядчо-регулювальні дії. Розпорядчо-регулювальні дії — це дії, які застосовуються з метою усунення перешкод у русі, надання можливої допомоги учасникам руху в місцях тимчасових заторів, де трапилося стихійне лихо або ДТП, при забезпеченні проведення масових та спеціальних заходів, при несправній світлофорній сигналізації тощо. До таких дій належить регулювання дорожнього руху за допомогою жестів (руками, жезлом) та свистка.

13.7.3. Застереження учасників дорожнього руху від порушень правил, норм і стандартів у сфері безпеки дорожнього руху. Застереження учасників дорожнього руху є впливом на їх поведінку самим перебуванням працівника підрозділу ДПС на найбільш напруженій ділянці маршруту, на місці пригоди або стихійного лиха, а також за допомогою роз’яснення водіям ПДР при зупиненні транспортних засобів.

13.7.4. Втручання при правопорушеннях. Втручання при правопорушеннях полягає в обов’язковому реагуванні на дії громадян з метою запобігання правопорушенням та їх припинення, застосуванні до порушників передбачених чинним законодавством заходів впливу.

13.8. При несенні служби на маршруті патрулювання (посту) працівник підрозділу ДПС зобов’язаний шляхом умілого вибору форм і методів, застосування технічних засобів та приладів активно впливати на процес руху.

13.9. При контролі за дорожнім рухом працівник підрозділу ДПС активно реагує на порушення ПДР і в першу чергу на ті, що можуть стати причиною ДТП.

13.10. При контролі за рухом транспортних засобів на патрульному автомобілі (мотоциклі) для зупинення транспортного засобу, водій якого порушив ПДР, використовуються спеціальні світлові і звукові сигнальні пристрої, жести рукою або жезлом. Водієві патрульного автомобіля (мотоцикла) при цьому потрібно дотримуватись заходів безпеки і зупинятися в безпосередній близькості позаду автомобіля-порушника, причому екіпаж повинен бути готовий до його можливих раптових маневрів.

13.11. При зупинці транспортного засобу повинна враховуватись дорожня обстановка, безпека інших учасників дорожнього руху. Для припинення правопорушення у виключних випадках (достатні підстави вважати, що водій перебуває у стані сп’яніння, підозрюється у скоєнні злочину, залишив місце ДТП, створює аварійні ситуації іншим учасникам руху) дозволяється зупинка у місцях, заборонених ПДР, крім залізничних переїздів.

14.Підстави для зупинки працівником Державтоінспекції МВС транспортного засобу

14.1. Підставою для зупинення транспортних засобів є:

14.1.1. Порушення ПДР водіями.

14.1.2. Характер руху транспортного засобу викликає підозру в спроможності водія керувати ним (різка та періодична зміна напрямку руху і (або) швидкісного режиму).

14.1.3. Відсутність номерних(го) знаків(а) на транспортному засобі або наявність номерних знаків, які не відповідають вимогам стандартів, закріплені у не встановленому для цього місці, закриті іншими предметами чи забруднені, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцять метрів, а також керування транспортним засобом за відсутності талона про проходження державного технічного огляду.

14.1.4. Наявність ознак, які свідчать про технічну несправність транспортного засобу.

14.1.5. Наявність даних, що свідчать про причетність транспортного засобу, водія, пасажирів або вантажу до скоєння ДТП, злочину чи адміністративного правопорушення.

14.1.6. Перебування транспортного засобу в розшуку, а також наявність даних про використання транспортного засобу з протиправною метою.

14.1.7. Необхідність опитування водія чи пасажирів про обставини скоєння ДТП, адміністративного правопорушення, злочину, свідками якого вони є або могли бути.

14.1.8. Необхідність залучення водія транспортного засобу для надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або працівникам міліції або як свідка при оформленні адміністративних матеріалів.

14.1.9. Проведення цільових заходів (операції, відпрацювання, оперативні плани) для перевірки документів на право користування і керування транспортним засобом, а також документів на транспортний засіб і вантаж.

14.1.10. Виконання рішень уповноважених на те державних органів про обмеження чи заборону руху.

14.1.11. Якщо технічний стан транспортного засобу або спосіб закріплення вантажу на ньому створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху.

14.1.12. Порушення визначеного порядку встановлення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.

15.Порядок зупинки транспортного засобу

15.1. У разі прийняття працівником підрозділу ДПС рішення про зупинку транспортного засобу останній повинен врахувати всі його наслідки (причину зупинки, дорожні умови, інтенсивність руху, освітлення або видимість ділянки дороги, можливий досвід водія).

15.2. Сигнал про зупинку транспортного засобу подається працівником підрозділу ДПС з тротуару (обочини) у зрозумілій для водіїв формі (сигналів), за допомогою жезла регулювальника, свистка чи рукою. При цьому жезлом (рукою) вказується безпосередньо на транспортний засіб, який зупиняється, та на пропоноване місце зупинки.

15.3. Місце для зупинки транспортного засобу працівник підрозділу ДПС повинен вказувати так, щоб після повної зупинки останній знаходився попереду патрульного автомобіля (автобуса, мотоцикла) чи поста на відстані до 20 метрів.

15.4. Після повної зупинки транспортного засобу працівник підрозділу ДПС повинен підійти до водія з дотриманням заходів особистої безпеки.

15.5. Під час звернення до водія працівник Державтоінспекції МВС зобов’язаний прикласти праву руку до головного убору, привітатися, чітко й зрозуміло відрекомендуватися, назвати свою посаду, звання та прізвище, висловити вимогу про передачу водієм документів, зазначених в пунк-ті 2.1 ПДР, для перевірки та повідомити про причину зупинки транспортного засобу і суть скоєного правопорушення.

16.Дії працівників підрозділів ДПС при порушенні учасником дорожнього руху вимог ПДР

16.1. При порушенні учасником дорожнього руху ПДР працівник підрозділу ДПС:

16.1.1. Складає протокол про адміністративне правопорушення, здійснює перевірку водія (у разі необхідності — пасажирів), а також транспортного засобу за наявними автоматизованими інформаційно-пошуковими системами;

16.1.2. Проводить заходи по тимчасовому затриманню транспортного засобу, у випадках, передбачених чинним законодавством, шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку Державтоінспекції МВС.

16.1.3. Тимчасово вилучає посвідчення водія у випадках, передбачених чинним законодавством.

16.1.4. Тимчасово вилучає талон про проходження технічного огляду з одночасною забороною експлуатації транспортного засобу у випадках, передбачених чинним законодавством.

16.1.5. Тимчасово вилучає ліцензійну картку на транспортний засіб у випадках, передбачених чинним законодавством.

16.1.6. Використовує спеціальні технічні засоби (у тому числі засоби тест-контролю), дозволені до застосування МОЗ і Держспоживстандартом, на місці зупинки транспортного засобу для огляду водіїв, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння. Якщо при перевірці документів виявлено ознаки їх підробки, ці документи вилучаються, про що складається протокол про адміністративне правопорушення, а особа, яка їх пред’явила, доставляється до територіального підрозділу ОВС.

16.2. Водії, які не мають або позбавлені права керування транспортними засобами, підлягають відстороненню від керування ними.

16.3. Відсторонення водія від керування транспортним засобом здійснюється шляхом тимчасового затримання цього транспортного засобу і доставлення на спеціальний майданчик або стоянку.

16.4. У разі надання посвідчення водія особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами, уживаються заходи щодо доставляння цієї особи до підрозділу Державтоінспекції МВС, де начальником органу внутрішніх справ, начальником або заступником начальника відділення (відділу, управління), командиром або заступником командира окремого підрозділу ДПС Державтоінспекції МВС здійснюється вилучення цього посвідчення.

16.5. У випадках учинення учасником дорожнього руху злісної непокори або хуліганських дій, необхідності встановлення особи правопорушника чи підозрюваного у вчиненні злочину працівник підрозділу ДПС:

16.5.1. Припиняє протиправні дії шляхом вимагання від правопорушника припинити протиправні дії, застерігає про наслідки скоєного, попереджає останнього, що у разі продовження правопорушення до нього будуть вжиті заходи фізичного впливу та спеціальні засоби.

16.5.2. У разі наявності достатніх підстав застосовує відповідно до вимог Закону України «Про міліцію» фізичну силу або спеціальні засоби відносно такої особи.

16.5.3. Встановлює та фіксує дані свідків та очевидців протиправних дій особи.

16.5.4. Дотримуючись заходів особистої безпеки, доставляє таку особу до чергової частини територіального ОВС, де складає мотивований рапорт про обставини доставлення.

16.5.5. Уживає заходів щодо безпечного і безперешкодного проїзду територією поста або маршруту патрулювання колон або окремих автомобілів, що супроводжуються патрульними автомобілями Державтоінспекції МВС, а також транспортних засобів медичних установ, оперативно-рятувальних та пожежних служб, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими та (або) звуковими сигнальними пристроями і мають відповідне кольорографічне пофарбування.

16.6. За всіма виявленими порушеннями ПДР складаються протоколи про адміністративні правопорушення, які після закінчення зміни здаються командирові підрозділу ДПС, чи особі, яка його замінює, або працівникові, на якого покладено ці обов’язки, для реєстрації та передачі до відділів (відділень) Державтоінспекції МВС з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах протягом однієї доби. Якщо передача протоколів припадає на вихідний чи святковий день, вона переноситься на наступний за ним робочий день.

16.7. Зупинення транспортних засобів, що належать спеціальним чи оперативним службам, які подають спеціальні звукові та світлові сигнали, здійснюється у випадках, коли наявні достовірні дані про те, що вказаними автомобілями незаконно заволоділи, користуються в протиправних цілях або водії, що ними керують, перебувають в стані сп’яніння, або які можуть створити небезпеку для інших учасників дорожнього руху.

16.8. При порушенні ПДР (за винятком розділів 8 (крім сигналу регулювальника), 10–18, 26, 27 та пункту 28.1 розділу 28) водіями транспортних засобів працівником підрозділу ДПС складається рапорт, у якому зазначаються місце, час, марка транспортного засобу, його колір, номерний знак, обставини скоєного порушення ПДР та стаття Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена відповідальність за його вчинення. Рапорт надсилається до відділу (відділення) Державтоінспекції МВС з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах за місцем реєстрації такого транспортного засобу. У таких випадках можливе використання спеціальних технічних засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

16.9. При виявленні порушень правил перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів працівник підрозділу ДПС тимчасово обмежує подальший рух зазначених транспортних засобів до усунення недоліків, обов’язково вживає заходів до прибирання цих транспорт-них засобів з проїзної частини шляхом доставляння до найближчої стоянки або безпечного місця для паркування, де останні не створюватимуть небезпеку для інших учасників дорожнього руху або екології, особливо темної пори доби або в умовах недостатньої видимості, доповідає командирові (начальникові) підрозділу і діє відповідно до його рішень.

16.10. При встановленні на маршруті патрулювання працівників міліції, представників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, громадських формувань, що здійснюють зупинення транспортних засобів та подальшу перевірку документів водія і вантажу, доповідає командирові (начальникові) підрозділу або черговому і в подальшому діє за їх вказівкою.

16.11. Організовує усунення перешкоди руху (несправний транспортний засіб, що зупинився, вантаж, який випав, тощо). Якщо негайне усунення цих перешкод неможливе, працівник підрозділу ДПС вживає заходів до завчасного позначення і огородження небезпечних місць тимчасовими технічними засобами організації дорожнього руху та попередження про них учасників дорожнього руху.

16.12. При несенні служби на маршруті патрулювання чи поста здійснює контроль за справністю технічних засобів регулювання (світлофорів, дорожніх знаків і т. ін.), а також за безпечним проведенням дорожніх робіт на проїзній частині.

16.13. Забороняє проведення дорожніх робіт на проїзній частині доріг без погодження Держ-автоінспекції МВС. При виникненні аварійних ситуацій такі роботи дозволяються за узгодженням командира підрозділу ДПС ДАІ з керівниками відділів (відділень) Державтоінспекції МВС з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах управлінь (відділів) Державто-інспекції ГУМВС, УМВС.

17.Дії працівників підрозділів ДПС під час переслідування транспортних засобів

17.1. Працівниками підрозділів ДПС допускається переслідування транспортних засобів з особами, що підозрюються в скоєнні злочину, водіїв, які не виконали вимогу працівника міліції про зупинку або зникли з місця ДТП, а також водіїв, що своїми діями наражають на небезпеку життя чи здоров’я інших учасників дорожнього руху.

17.2. При переслідуванні транспортного засобу правопорушника працівник підрозділу ДПС для координації дій інших нарядів ДПС доповідає оперативному черговому про:

місце початку переслідування;

модель, колір, номерний знак транспортного засобу;

причину переслідування (відповідність орієнтуванню, протиправні дії водія чи пасажирів такого транспортного засобу, підозра у причетності до скоєння злочину, підтверджена інформація про наявність в салоні автомобіля зброї або заручників, невиконання вимог про зупинку та ін.);

особливі прикмети автомобіля, водія або пасажирів;

видимі технічні пошкодження чи несправності;

постійно інформує про напрямок та маршрут руху транспортного засобу, який переслідується.

17.3. З метою забезпечення під час переслідування власної безпеки і безпеки інших учасників дорожнього руху працівник підрозділу ДПС повинен:

17.3.1. Передавати черговому інформацію про місцезнаходження та маршрут руху транспорт-ного засобу, який переслідується з мінімальним інтервалом.

17.3.2. Використовувати гучномовний пристрій патрульного автомобіля для попередження інших учасників дорожнього руху про можливу небезпеку.

17.3.3. Під час переслідування постійно тримати ввімкненими ближнє світло фар, спеціальні звукові і світлові сигнали, встановлені на патрульному автомобілі.

17.3.4. Обирати безпечну швидкість руху автомобіля (мотоцикла) виходячи з конкретних умов, з урахуванням забезпечення максимальної безпеки інших учасників дорожнього руху.

17.3.5. Бути максимально уважним до дій водія та пасажирів переслідуваного транспортного засобу та інших учасників дорожнього руху, запобігати створенню аварійних обстановок.

17.3.6. При переслідуванні правопорушника водій патрульного автомобіля безпосередньо контролює дорожню обстановку, враховує поведінку переслідуваного автомобіля, забезпечуючи при цьому максимально можливу безпеку інших учасників руху. Працівник підрозділу ДПС, який перебуває на пасажирському сидінні, контролює рух автомобіля правопорушника (напрямок руху, маршрут), веде переговори з черговим по радіозв’язку, інформує водія про зміну дорожньої обстановки.

17.3.7. Після зупинки транспортного засобу, що переслідувався, дотримуватись вимог розділу 24 цієї Інструкції, а також:

негайно доповісти черговому по підрозділу (командиру) про місце, де закінчено переслідування, та одночасно визначитись з необхідністю надання допомоги іншими нарядами ДПС для затримання підозрюваних;

зупиняти патрульний автомобіль лише позаду транспортного засобу, який переслідувався, на відстані не менше 10 метрів;

відповідно до вимог Закону України «Про міліцію» приготувати до застосування табельну вогнепальну зброю;

використовуючи для особистого захисту корпус патрульного автомобіля, за допомогою гучномовця або голосом дати водієві та пасажирам транспортного засобу, який переслідувався (далі — затримані), команду: «Заглушити двигун! Без команди не відкривати дверцята автомобіля! Викинути через відкриті вікна зброю та ключі запалювання! По одному, починаючи з водія, виходити з салону з піднятими руками та ставати обличчям до дверцят автомобіля!»;

після безумовного виконання всіх команд працівнику підрозділу ДПС, постійно контролюючи дії правопорушників, дозволяється підходити до транспортного засобу, який переслідувався, для здійснення затримання;

перед посадкою затриманих в патрульний автомобіль проводиться зовнішній огляд їх одягу і речей з метою вилучення у них предметів, що можуть бути використані для нападу на працівника підрозділу ДПС, заподіяння шкоди собі чи іншим особам, які перебувають в салоні автомобіля.

17.3.8. У разі якщо кількість підозрюваних осіб в транспортному засобі, який переслідувався, більше трьох осіб, затримання останніх здійснюється лише після прибуття на місце додаткового наряду ДПС або територіального підрозділу ОВС для надання допомоги. До прибуття такого наряду працівниками підрозділів ДПС підозрюваним особам забороняється залишати свій транспортний засіб. При цьому подається команда голосом: «Не рухатись! Руки тримати за головою!»

17.3.9. Не проводиться переслідування водіїв, які допустили незначні порушення правил або коли небезпека порушення минула. У таких випадках про порушення повідомляється на наступний за напрямком руху порушника маршрут патрулювання (пост). Про вчинене правопорушення складається рапорт, який по закінченні роботи передається до підрозділу з адміністративної практики для відповідного реагування.

17.4. Категорично забороняється переслідування:

на службових автомобілях (автобусах, мотоциклах), які не мають спеціальних світлових та звукових пристроїв, на власних або приватних транспортних засобах;

водіїв мопедів, мотоциклів без мотошоломів, за винятком випадків, коли наявна інформація про скоєння ними злочинів.

18.Особливості несення служби працівниками підрозділів ДПС

18.1. Під час несення служби працівникам підрозділів ДПС забороняється:

18.2. Виймати з кобури і передавати будь-кому свою табельну вогнепальну зброю.

18.3. Відволікатися від служби і послаблювати увагу під час нагляду за дорожнім рухом.

18.4. Вступати в розмови з учасниками дорожнього руху з питань, які не мають відношення до служби.

18.5. Порушувати правила радіообміну, вести неслужбові розмови по телефону.

18.6. Заходити без службової необхідності в жилі будинки та інші приміщення.

18.7. У взаємовідносинах з учасниками дорожнього руху забороняється:

звертатися до учасників дорожнього руху на «ти»;

використовувати погрозливі чи ображаючі жести;

допускати при спілкуванні зневажливий тон, грубість, неввічливе викладення зауважень, вирази або репліки, які ображають людську гідність, погрози;

пред’являти безпідставні звинувачення.

18.8. Перевозити сторонніх громадян і вантажі в патрульному автомобілі (автобусі, мотоциклі), а також залишати його незамкненим та без нагляду.

18.9. Доставляти затриманих осіб до територіальних ОВС на транспортних засобах, які не призначені для перевезення людей.

18.10. Використовувати під час несення служби технічні засоби та прилади, які не сертифіковані в Україні та не пройшли повірку або мають свідоцтво про повірку, термін дії якого минув.

18.11. Самовільно залишати пост, маршрут патрулювання або відхилятися від нього і змінювати порядок несення служби.

18.12. Порушувати або відступати від вимог ПДР, за винятком випадків, визначених чинним законодавством.

18.13. Передавати будь-кому спеціальні засоби чи прилади, право керування патрульним транспортним засобом.

18.14. Залишати без нагляду в патрульному транспорті затриманих осіб.

18.15. Використовувати для несення служби приватні транспортні засоби.

19.Порядок залишення місця несення служби працівниками підрозділів ДПС

19.1. Пост або маршрут патрулювання працівник підрозділу ДПС залишає тільки з дозволу або за вказівкою командира підрозділу (чергового), його заступників у таких випадках:

19.1.1. Ужиття невідкладних заходів до усунення перешкод і небезпеки в русі на сусідніх ділянках, а також до ліквідації пожежі і наслідків стихійного лиха.

19.1.2. Затримання і доставляння до територіального ОВС осіб, що допустили порушення ПДР або громадського порядку чи вчинили злочин.

19.1.3. Доставляння осіб з явними ознаками сп’яніння до медичних закладів для проведення огляду на стан сп’яніння у визначеному законом порядку.

19.1.4. Доставляння затриманих транспортних засобів на спеціальні майданчики або стоянки.

19.1.5. Надання допомоги у виконанні службових обов’язків іншим нарядам ОВС, а також учасникам дорожнього руху, громадянам.

19.1.6. Переслідування осіб, що вчинили правопорушення.

19.1.7. Надання допомоги потерпілим при ДТП, інших нещасних випадках.

19.1.8. Охорони місця ДТП.

19.1.9. Вжиття заходів до ліквідації пожежі, наслідків стихійних лих.

19.1.10. Прийняття в установлений час їжі.

19.1.11. Раптового захворювання.

19.2. В усіх випадках залишення маршруту патрулювання в обов’язковому порядку інформується оперативний черговий або командир підрозділу.

20.Порядок застосування спеціальних технічних засобів та приладів

20.1. Технічні засоби для визначення швидкості руху, фіксації порушень правил, норм та стандартів у сфері безпеки дорожнього руху, прилади для виявлення підробок у документах застосовуються згідно з інструкціями та методичними рекомендаціями про порядок їх використання.

20.2. Працівники підрозділів ДПС, яким видані технічні засоби та прилади, персонально відповідають за їх цілісність та працездатність. Забороняється застосування технічних засобів та приладів, які не сертифіковані, не сертифіковані в Україні та які не пройшли метрологічної повірки або мають свідоцтво про таку повірку, термін дії якого минув, а також передавати такі прилади для користування безпосередньо на маршруті патрулювання без здійснення контролю командиром підрозділу результатів роботи приладу за зміну.

20.3. З метою найбільш ефективного використання технічних засобів та приладів керівник підрозділу забезпечує їх застосування у дві, а за необхідності — і в три зміни. Відповідає за збереження технічних засобів та приладів особисто командир підрозділу ДПС або особа, яка виконує його обов’язки.

20.4. На кожний технічний засіб чи прилад, який використовується підрозділом ДПС, заводиться окремий журнал обліку використання технічних приладів та технічних засобів (додаток 7). Він заповнюється командиром підрозділу ДПС, що видав прилад досвідченому підлеглому працівнику в справному стані.

20.5. Керівництвом підрозділу ДПС щозміни проводиться звірка інформації електронного носія спеціального технічного засобу вимірювання швидкості руху з фактичною кількістю складених протоколів та постанов по справі про адміністративне правопорушення за перевищення встановленої швидкості руху.

20.6. За фактами невідповідності наявних даних проводиться службова перевірка, результати якої доповідаються керівництву відділів (відділень) Державтоінспекції МВС з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах управлінь (відділів) Державтоінспекції ГУМВС, УМВС.

21.Дії працівника підрозділу ДПС під час отримання інформації про ДТП

21.1. Працівник підрозділу ДПС невідкладно доповідає командирові підрозділу інформацію про ДТП, яка стала йому відома, включаючи випадки, коли вона сталася поза його постом або маршрутом патрулювання, і надалі діє відповідно до отриманих вказівок, а у невідкладних випадках (аварія з тяжкими наслідками, небезпечним вантажем, зниклим транспортним засобом) негайно виїжджає до місця пригоди.

21.2. При отриманні повідомлення з’ясовує прізвище, ім’я та по батькові, адресу і номер телефону особи, що повідомила про ДТП.

21.3. Термін прибуття наряду ДПС на місце ДТП, в якій постраждали люди, обчислюється з моменту отримання інформації про пригоду та не повинен перевищувати:

15 хвилин для підрозділів ДПС, які обслуговують міста з чисельністю населення один мільйон та більше;

20 хвилин для підрозділів ДПС, які обслуговують міста з чисельністю населення до одного мільйона людей;

30 хвилин для підрозділів ДПС, які обслуговують автомобільні дороги державного значення;

1 година для підрозділів ДПС, які обслуговують інші автомобільні дороги (районного або місцевого значення).

21.4. Прибувши на місце пригоди, у результаті якої отримали тілесні ушкодження люди, працівник підрозділу ДПС до приїзду слідчо-оперативної групи:

21.4.1. Доповідає черговому, командиру підрозділу або особі, яка його заміщає, про обставини події (уточнене місце, час, кількість потерпілих, наявність на місці всіх учасників ДТП та їх транспортних засобів, інформацію про небезпечний вантаж, зону ураження тощо) та чітко виконує доручення останнього щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

21.4.2. Уживає заходів з огородження місця пригоди необхідною кількістю тимчасових технічних засобів регулювання дорожнім рухом (направляючі конуси, огороджувальна стрічка, дорожні знаки, інформаційні щити «Увага! Оформлення ДТП», інше) та одночасного надання першої медичної допомоги потерпілим і доставляння їх до медичних закладів.

21.4.3. Збирає інформацію про постраждалих, у які медичні заклади і ким вони відправлені.

21.4.4. З’ясовує тип, марку, колір і реєстраційні номерні знаки транспортних засобів, на яких до його прибуття були відправлені постраждалі.

21.4.5. У присутності двох свідків фіксує місце, час, вид, обставини та наслідки ДТП.

21.4.6. Установлює транспортні засоби, водіїв, пасажирів та інших осіб, причетних до ДТП, її свідків і забезпечує присутність вказаних осіб на місці пригоди до прибуття слідчо-оперативної групи. Опитує їх про обставини пригоди і записує установчі дані.

21.4.7. Забезпечує охорону місця пригоди та вживає заходів до збереження слідів та речових доказів.

21.4.8. Вживає заходів до поновлення руху повз місце пригоди або організовує його об’їзд по безпечному маршруту.

21.5. Доповідає прибулому на місце події керівникові слідчо-оперативної групи (далі — СОГ) (прокурору, слідчому, працівникові, що здійснює дізнання) інформацію про причетних до ДТП осіб і свідків, передає йому зібрані відомості й речові докази і надалі діє за його вказівками.

21.5.1. За вказівкою старшого СОГ забезпечує участь свідків під час проведення огляду місця пригоди та організовує огляд осіб, причетних до ДТП, у медичних закладах.

21.5.2. За дорученням слідчого в присутності понятих проводить необхідні виміри, огляд транспортних засобів, дані про які вносяться старшим СОГ до протоколів огляду транспортних засобів та огляду місця ДТП і схеми до нього. Спільно з відповідальною посадовою особою дорожньої або комунальної організації обстежує дорожні умови в місці скоєння ДТП з метою виявлення та фіксації недоліків в утриманні доріг (вулиць), які могли стати супутньою або безпосередньою причиною скоєння ДТП. За результатами обстеження складається акт, який в обов’язковому порядку додається до протоколу огляду місця ДТП.

21.5.3. Надає старшому СОГ допомогу в з’ясуванні обставин скоєння ДТП, оформленні необхідних матеріалів пригоди, установленні її учасників і свідків, прикмет транспортних засобів, які залишили місце пригоди, та ймовірних шляхів їх руху. Негайно вживає заходів реагування для переслідування та затримання підозрюваних транспортних засобів.

21.5.4. За необхідності видає приписи дорожнім, комунальним організаціям або аварійно-технічним службам щодо усунення наслідків пригоди для відновлення нормальних умов дорожнього руху.

21.6. У разі якщо водій залишив місце ДТП, установлює ймовірний напрямок його руху, марку, тип, державний реєстраційний номерний знак, колір, а також особливі прикмети транспортного засобу і водія, про що інформує чергового територіального ОВС та командира підрозділу (начальника) відділу (відділення) Державтоінспекції МВС з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах. Вживає заходів щодо встановлення транспортного засобу та водія, який залишив місце пригоди, по «гарячих слідах».

21.6.1. Отримані при первинному огляді місця ДТП і опитуванні свідків дані про зниклий транспортний засіб з водієм, його можливий подальший рух працівник ДПС негайно доповідає командирові підрозділу ДПС або його заступнику і далі діє відповідно до одержаних вказівок.

21.6.2. У межах компетенції здійснює перевірку прилеглої території, автостоянок, підприємств, СТО, приватних майстерень на предмет виявлення зниклого транспортного засобу та виконує інші вказівки старшого слідчо-оперативної групи.

21.7. При оформленні матеріалів ДТП з транспортним засобом, в якому перебувають працівники консульських, дипломатичних представництв, які користуються імунітетом та мають дипломатичну або консульську картку встановленої форми, працівник підрозділу ДПС пропонує водію бути присутнім при оформленні матеріалів пригоди. У разі якщо водій або будь-хто з пасажирів висловлює небажання бути при цьому присутнім, працівник підрозділу ДПС записує необхідні дані (обов’язково — номер дипломатичної, консульської картки) про учасників події і дозволяє їм їхати. У такому випадку в протоколі огляду місця події робиться запис про причину відсутності водія. Протокол підписується особою, що його склала, та двома свідками.

21.8. Оформлення матеріалів про порушення ПДР, що спричинили ушкодження транспортних засобів, вантажів, доріг, дорожніх споруд або іншого майна і заподіяли при цьому тільки матеріальну шкоду, за рішенням командира підрозділу ДПС або його заступника може здійснюватися працівником підрозділу ДПС самостійно відповідно до вимог чинного законодавства України.

22.Нагляд за перевезенням небезпечних вантажів та дії при ДТП з транспортними засобами, що здійснюють перевезення таких вантажів

22.1. При контролі за перевезенням небезпечного вантажу працівник підрозділу ДПС повинен перевіряти у водія перераховані в ПДР документи, а саме:

узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видане Державтоінспекцією;

свідоцтво про допуск транспортного засобу до перевезення небезпечного вантажу;

свідоцтво про допуск водія до перевезення небезпечного вантажу.

По діагоналі шляхового листа має бути нанесена червона смуга. Крім того, транспортний засіб повинен бути обладнаний відповідними інформаційними таблицями про небезпечний вантаж, які розміщуються на ньому спереду, іззаду та на бокових поверхнях. Числові значення в таблиці мають відповідати перевізним документам на вантаж.

При перевезенні небезпечних та великогабаритних вантажів водіям забороняється відхилятись від установлених маршрутів перевезення. Водії повинні виконувати всі вказані в них умови та режими руху. У випадку якщо небезпечний вантаж не відповідає умовам та режимам перевезення, працівник підрозділу ДПС забороняє подальший рух транспортного засобу, про що повідомляє чергову частину управління (відділу) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС та діє відповідно до отриманих рішень щодо забезпечення безпеки дорожнього руху та належного збереження небезпечного вантажу.

22.2. У разі вимушеної зупинки транспортного засобу з небезпечним вантажем працівник підрозділу ДПС повинен негайно доповісти до чергової частини час зупинки, причину, ідентифікаційний код виду небезпеки (верхня частина інформаційної таблиці) та ідентифікаційний номер небезпечного вантажу (нижня частина інформаційної таблиці) і діяти за рішенням чергового. Після цього працівник підрозділу ДПС перевіряє правильність позначення місця зупинки згідно з ПДР, а також вживає заходів до евакуації транспортного засобу за межі дороги. У разі вимушеної зупинки транспортного засобу через пошкодження тари або упаковки з небезпечним вантажем, властивості якого є небезпечними для інших учасників руху, місце зупинки додатково позначається двома дорожніми знаками «В’їзд заборонено», установленими попереду і позаду транспорт-ного засобу на відстані до 300 м від нього. За необхідності організовує рух інших засобів в об’їзд місця вимушеної зупинки. Про місце такої вимушеної зупинки та її причини необхідно негайно повідомити чергового Державтоінспекції МВС або органу внутрішніх справ та діяти за його вказівкою.

22.3. Прибувши до місця ДТП за участю транспортного засобу з небезпечним вантажем, працівник підрозділу ДПС:

22.3.1. За допомогою засобів зв’язку повідомляє командирові підрозділу (черговому) про час, місце пригоди, її характер, причини та наслідки, можливу зону ураження, наявність або відсутність протікання чи розсипання вантажу, наявність або відсутність загоряння, дані про ідентифікаційний код небезпеки (додаток 8) (верхня частина інформаційної таблиці) та ідентифікаційний номер речовини (нижня частина інформаційної таблиці).

22.3.2. Контролює правильність позначення дорожніми знаками місця зупинки, організовує можливі шляхи під’їзду рятувального транспорту та дорожній рух транспорту поза межами зони ураження. У разі неможливості встановлення небезпечних властивостей вантажу перекриває рух на відстані до 300 м від місця пригоди і вживає заходів з недопущення до зони сторонніх осіб.

22.3.3. Надає можливу допомогу рятувальним службам з надання першої медичної допомоги потерпілим та організації їх евакуації до медичних закладів.

22.3.4. Інформує чергового про хід робіт з нормалізації руху.

22.3.5. Організовує в необхідних випадках рух транспортних засобів в об’їзд місця пригоди.

22.3.6. Після усунення наслідків пригоди і ліквідації зони ураження рятувальними службами доповідає командирові підрозділу про можливість подальшого руху та діє відповідно до його вказівки.

23.Робота з розшуку транспортних засобів

23.1. При несенні служби на постах і маршрутах патрулювання працівник підрозділу ДПС, що здійснює нагляд за дорожнім рухом, з дотриманням заходів особистої безпеки зупиняє транспорт-ні засоби, подібні за маркою, кольором і характерними прикметами до тих, що знаходяться в розшуку, звіряє тип, модель, державний реєстраційний номерний знак, ідентифікаційні номери кузова, шасі (рами) і двигуна з даними, записаними в реєстраційних документах, і через чергові частини підрозділів ОВС проводить перевірку цих даних за наявними автоматизованими інформаційно-пошуковими системами зареєстрованих транспортних засобів та тих, що розшукуються.

23.2. У разі виявлення транспортного засобу, що розшукується, працівник підрозділу ДПС вживає заходів до затримання цього транспортного засобу та осіб, які в ньому знаходяться, і негайно доповідає про це командирові підрозділу або черговому територіального ОВС. При цьому забезпечуються особиста безпека, безпека учасників дорожнього руху, а також уживаються заходи до збереження слідів, знарядь злочину та інших речових доказів.

23.3. По прибутті СОГ працівник підрозділу ДПС доповідає старшому групи про обставини події та за його вказівкою надає допомогу в доставлянні транспортного засобу та затриманих осіб до територіального ОВС, про що складається рапорт, який реєструється в черговій частині міськрайвідділу, та доповідається командирові підрозділу.

23.4. При введенні в дію спеціальних заходів «Перехват»:

23.4.1. Наряди підрозділів ДПС негайно передислоковуються на загороджувальні пости (які закріплені відповідним планом проведення заходів за підрозділом ДПС), застосовують спеціальну екіпіровку та спеціальні засоби захисту (бронежилети, каски або сфери, гумові кийки, металеві кайдани) і здійснюють перевірку транспортних засобів та осіб, що в них знаходяться, за прикметами, які надані для розшуку.

23.4.2. Командири підрозділів ДПС, особи, що їх заміщають (старші змін), в перші 30 хв. з моменту введення в дію спеціальних заходів «Перехват» забезпечують підлеглих, які несуть службу на загороджувальних постах, необхідною екіпіровкою та спеціальними засобами захисту.

23.4.3. Несення служби нарядами ДПС на загороджувальних постах здійснюється до зміни наступним таким нарядом, який також має відповідну екіпіровку та спеціальні засоби захисту.

23.4.4. Про результати роботи на таких постах кожен працівник підрозділу ДПС складає окремий мотивований рапорт командиру підрозділу.

24.Заходи особистої безпеки працівників підрозділів ДПС

24.1. Під час несення служби працівник підрозділу ДПС зобов’язаний дотримуватися заходів особистої безпеки, а саме:

24.1.1. Знаходитись на тротуарі, а за його відсутності — на узбіччі дороги чи вулиці або на острівці безпеки.

24.1.2. Вихід працівника підрозділу ДПС на проїзну частину дозволяється лише для здійснення розпорядчо-регулювальних дій, огляду місця ДТП та надання допомоги учасникам дорожнього руху.

24.1.3. При оформленні ДТП, наданні допомоги учасникам дорожнього руху на проїзній частині облаштовувати ці місця сигнальними конусами в достатній кількості та дорожніми знаками «Об’їзд перешкоди з правого боку» або «Об’їзд перешкоди з лівого боку» з установленням знака аварійної зупинки чи увімкненням аварійної сигналізації.

24.1.4. Здійснювати нагляд за дорожнім рухом у місцях, визначених карткою маршруту патрулювання.

24.1.5. При проведенні відпрацювань, якщо маршрут патрулювання не визначено карткою, вибирати місце несення служби таким чином, щоб знаходитися в межах чіткої видимості для всіх учасників дорожнього руху і мати можливість для своєчасного припинення правопорушення.

24.1.6. Проводити перевірку документів та розбір правопорушення лише на тротуарі чи узбіччі дороги (вулиці), острівці безпеки під прикриттям автомобіля. Службовий автомобіль (автобус, мотоцикл) при цьому необхідно ставити також на тротуарі чи узбіччі дороги (вулиці) за умови дотримання ПДР.

24.1.7. Здійснювати зупинку транспортних засобів за допомогою жезла з використанням поданого свистком сигналу для привертання уваги учасників дорожнього руху. При цьому враховувати швидкість руху, тип, габарити, вагу транспортного засобу, стан дорожнього покриття, інтенсивність та щільність транспортного потоку.

24.1.8. По можливості не знаходитися на слизьких ділянках дорожнього покриття.

24.2. Вибирати для зупинки транспортного засобу темного часу доби найбільш освітлені ділянки дороги, а в разі неможливості використовувати світло фар патрульного транспортного засобу та спеціальних світлових сигнальних пристроїв.

24.3. При зупиненні транспортних засобів та перевірці документів необхідно:

24.3.1. Наближаючись до зупиненого автомобіля, перевірити, чи зачинена кришка багажника, оглянути салон автомобіля, темної пори доби освітити салон електричним ліхтариком або запропонувати водієві ввімкнути освітлення салону.

24.3.2. Після отримання документів знаходитися біля зупиненого транспортного засобу збоку, щоб виключити можливість нанесення удару при різкому відкритті дверей або раптовому початку руху.

24.3.3. У разі знаходження водія поруч з працівником підрозділу ДПС останній обирає позицію, що забезпечує постійний контроль за діями водія, пасажирів та рухом транспортних засобів. Інші працівники, що знаходяться в складі наряду, повинні займати положення, що дозволяє забезпечувати взаємну страховку та виключає у випадку застосування зброї ураження працівника, що страхується.

24.3.4. У разі знаходження в транспортному засобі групи осіб забезпечувати страхування працівника підрозділу ДПС, що здійснює перевірку, іншим працівником.

24.3.5. Під час руху з метою зупинення транспортного засобу — учасника дорожнього руху вмикати спеціальні світлові і звукові сигнальні пристрої на патрульному транспортному засобі.

Категорично забороняється стояти перед або за зупиненим транспортним засобом, спиною до учасників дорожнього руху та руху транспортних засобів, зупиняти патрульний автомобіль попереду зупиненого транспортного засобу та здійснювати в нічний час зупинення двох і більше транспортних засобів.

24.4. Темної пори доби, незалежно від кліматичних умов, працівник ДПС ДАІ повинен бути одягнутий у світловідбиваючий одяг (жилет).

24.5. У випадку виявлення транспортного засобу, що розшукується, або осіб, які підозрюються в скоєнні злочину, працівники, що входять до складу наряду, приймають, залежно від конкретних обставин, необхідні запобіжні заходи для проведення обшуку затриманих та огляду транспортного засобу з метою виявлення і вилучення зброї відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про міліцію».

Огляд транспортного засобу проводиться після того, як працівниками наряду встановлено контроль за поведінкою затриманих.

24.6. У разі загострення ситуації працівникові підрозділу ДПС, що забезпечує безпеку, рекомендується пересунути кобуру ближче до пряжки ременя, розстебнути її та зняти пістолет із запобіжника. У цьому випадку страхуючий, якщо він уважає, що в обстановці, яка складається, можуть виникнути обставини для застосування вогнепальної зброї, має право оголити пістолет і привести його в готовність.

24.7. Заходи безпеки працівників підрозділів ДПС при оформленні ДТП.

24.7.1. До проведення необхідних дій на місці ДТП з оформлення, організації дорожнього руху і огородження місця ДТП допускаються працівники підрозділів ДПС, а також працівники ОВС, які входять до складу СОГ.

24.7.2. Керівник СОГ здійснює загальне керівництво при проведенні необхідних дій на місці ДТП.

Старший наряду ДПС організовує та забезпечує безпеку дорожнього руху на місці ДТП (у разі ДТП з матеріальними збитками — оформлення).

Усі необхідні дії на місці ДТП виконуються тільки після його огородження технічними засобами організації дорожнього руху (далі — ТЗОДР) і тимчасової зміни порядку організації дорожнього руху в зоні ДТП.

24.7.3. Початкові дії працівників підрозділів ДПС і СОГ на місці ДТП із забезпечення безпеки дорожнього руху:

24.7.3.1. Увімкнути на службовому транспортному засобі, який розміщується на проїзній частині дороги, як елемент прикриття проблискові маячки й аварійну світлову сигналізацію.

Працівникам підрозділів ДПС забороняється знаходитися в патрульному автомобілі, який використовується як прикриття.

24.7.3.2. Обстежити місце ДТП та виставити сигнальні конуси, що позначають його межі.

24.7.3.3. У разі розташування місця ДТП на одному боці проїзної частини необхідно виставити сигнальні конуси перед транспортним засобом прикриття на відстані 5–10 метрів (поза населеними пунктами — до 20 метрів).

24.7.3.4. У разі розташування місця ДТП на обох боках проїзної частини з одного напрямку під’їзду до місця ДТП розміщується транспортний засіб прикриття, а з іншого напрямку необхідно виставити сигнальні конуси на відстані 15–20 м від місця ДТП і біля них. На краю проїзної частини виставляється працівник підрозділу ДПС (регулювальник), який виконує розпорядчо-регулювальні дії.

24.7.4. Організувати із застосуванням ТЗОДР дорожній рух у зоні ДТП. При цьому в першу чергу встановлюються ТЗОДР, найбільш віддалені від місця ДТП.

24.7.5. ТЗОДР встановлюються в такій послідовності:

24.7.5.1. Попереджувальний дорожній знак «Інша небезпека» (аварійно небезпечна ділянка).

24.7.5.2. Інформаційні табло «Увага! Оформлення ДТП».

24.7.5.3. Наказові дорожні знаки «Об’їзд перешкоди з правого боку», «Об’їзд перешкоди з лівого боку».

24.7.5.4. Конуси сигнальні, що позначають траєкторію руху транспортних засобів на під’їзді до місця ДТП.

24.7.5.5. Проблискові маячки жовтого кольору (можуть установлюватись одночасно з ТЗОДР, на яких вони закріплюються).

24.7.5.6. Огороджувальна стрічка.

24.7.6. Демонтаж ТЗОДР здійснюють у зворотній послідовності (від найближчих до найвіддаленіших від місця ДТП) після проведення всіх необхідних робіт на місці ДТП.

24.7.7. Вимоги до встановлення ТЗОДР у зоні ДТП:

24.7.7.1. Довжина зони ДТП повинна бути мінімальною і забезпечувати безпеку осіб, що здійснюють роботи на місці ДТП, а також безпечний режим руху пішоходів і транспортних засобів.

24.7.7.2. На початку зони ДТП установлюється попереджувальний дорожній знак «Інша небезпека» (поза населеними пунктами на відстані 150–300 м, у населених пунктах — на відстані 50–100 м). Знак розміщують на узбіччі якомога ближче до краю проїзної частини. За умови кількості смуг руху в одному напрямку дві і більше та розташуванні місця ДТП ближче до осі дороги попереджувальний дорожній знак «Інша небезпека» (аварійно небезпечна ділянка) установлюють на осі дороги.

24.7.7.3. Інформаційне табло «Увага! Оформлення ДТП» встановлюється разом з попереджувальним дорожнім знаком «Інша небезпека» (аварійно небезпечна ділянка). Винятком є випадок установлення інформаційного табло «Увага! Оформлення ДТП» на осі дороги на відстані 25 м у населеному пункті (50 м поза населеним пунктом) за напрямком від місця встановлення попереджувального дорожнього знака «Інша небезпека» (аварійно небезпечна ділянка).

24.7.7.4. Темного часу доби і в умовах недостатньої видимості застосування спеціальних світлових сигнальних пристроїв обов’язкове на всіх дорогах незалежно від освітлення. Крім того, їх застосування є обов’язковим на ділянках доріг під шляхопроводами, естакадами, мостами або в тунелях.

24.7.7.5. Кількість спеціальних світлових сигнальних пристроїв, що встановлюються для кожного напрямку руху в зоні ДТП, повинна бути не менше 5. Вони встановлюються:

на початку зони ДТП — спільно з інформаційним табло «Увага! Оформлення ДТП»;

на сигнальних конусах, що позначають траєкторію об’їзду місця ДТП.

24.7.7.6. Огороджувальна стрічка повинна використовуватись для огородження тієї частини місця ДТП, яка поширюється за межі проїзної частини на тротуар, а також в інших випадках, коли необхідно унеможливити шляхом застосування огороджувальної стрічки рух пішоходів у місці ДТП.

24.7.8. Категорично забороняється оформлення матеріалів ДТП у службовому автомобілі, що використовується як прикриття.

24.7.9. В обов’язковому порядку незалежно від часу доби працівники ДПС, які проводять оформлення матеріалів ДТП, повинні бути одягнуті в одяг зі світловідбиваючими елементами (жилети).

 

25.Особливості несення служби при проведенні масових заходів і виникненні надзвичайних ситуацій

25.1. При ускладненні оперативної обстановки, пов’язаної із введенням режиму надзвичайного стану, діяльність підрозділів ДПС здійснюється відповідно до Законів України «Про міліцію», «Про правовий режим надзвичайного стану», інших нормативно-правових актів України.

25.2. При введенні режиму надзвичайного стану сили і засоби підрозділів ДПС переходять у підпорядкування оперативних штабів головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

В умовах виникнення надзвичайних ситуацій виконання додаткових завдань щодо нагляду за дорожнім рухом покладається на наряди контрольно-пропускних пунктів та стаціонарних постів ДПС.

25.3. Забезпечення безпеки дорожнього руху і громадського порядку при проведенні масових заходів та режиму надзвичайного стану здійснюється підрозділами ДПС на підставі спеціальних планів МВС, ГУМВС, УМВС щодо проведення таких заходів. Розстановка сил і засобів підрозділів ДПС при проведенні запланованих заходів проводиться керівництвом управлінь (відділів) Державтоінспекції ГУМВС, УМВС.

25.4. При проведенні несанкціонованих масових заходів на автомобільних дорогах та інших транспортних спорудах, що супроводжується їх блокуванням, виділення необхідної кількості нарядів ДПС визначає начальник ОВС або керівник оперативного штабу.

25.5. На передбачених дислокацією постах і маршрутах патрулювання працівник підрозділу ДПС:

25.5.1. Сприяє безперешкодному проїздові транспортних засобів, що здійснюють перевезення працівників міліції, військових нарядів, а також транспортних засобів аварійно-рятувальних служб, бере участь у здійсненні заходів щодо забезпечення режиму надзвичайного стану.

25.5.2. Уживає заходів щодо забезпечення громадського порядку, попередження та припинення злочинів, адміністративних правопорушень, спостерігає за поведінкою громадян, які знаходяться в зоні території, що обслуговується.

25.5.3. Інформує старшого наряду (чергову частину управління (відділу) Державтоінспекції ГУМВС, УМВС або командування підрозділу) про всі зміни оперативної обстановки (початок, кількість учасників та обставини проведення цих заходів) і виявлені правопорушення.

25.5.4. Надає допомогу іншим нарядам і постам ОВС у припиненні та документуванні правопорушень.

25.5.5. Спільно з підрозділами ОВС вживає заходів до ліквідації наслідків, пов’язаних з проведенням несанкціонованих масових заходів, і в першу чергу до відновлення безперебійного руху транспортних засобів.

25.6. З урахуванням обстановки, що склалася, у дислокацію постів і маршрутів патрулювання за узгодженням з керівником (відповідальним за забезпечення режиму надзвичайного стану) можуть вноситися зміни.

25.7. При стихійних лихах, епізоотіях, техногенних аваріях, пожежах та інших надзвичайних подіях працівник підрозділу ДПС сприяє безперешкодному проїзду автомобілів оперативних та аварійно-рятувальних служб, уживає заходів до відновлення й підтримання громадського порядку, порятунку людей і майна, надання необхідної допомоги постраждалим, охорони майна, що залишилося без нагляду.

25.8. Під час ускладнень у дорожньому русі, що виникли в результаті стихійних лих, працівник підрозділу ДПС доповідає про це черговому та вживає заходів щодо оповіщення водіїв про небезпеку. У разі необхідності тимчасово обмежує або забороняє рух, спрямовуючи транспортні засоби в об’їзд небезпечної ділянки.

26.Несення служби на контрольно-пропускних пунктах

26.1. Контрольно-пропускні пункти (далі — КПП) призначені для забезпечення перепускного режиму (обмеження й регулювання руху, огляду транспортних засобів), підтримання правопорядку і громадської безпеки, припинення протиправних дій і затримання правопорушників. Крім того, наряди ДПС у складі КПП можуть бути задіяні для забезпечення особливого режиму в’їзду на визначену територію і виїзду з неї, вжиття заходів щодо забезпечення режиму надзвичайного стану і проведення спеціальних операцій.

26.2. Порядок керування КПП обумовлений особливостями цільового призначення та складу поставлених завдань. Керівництво їх діяльністю здійснюється керівниками територіальних ОВС за участю командування відповідних військових частин внутрішніх військ МВС України, а в умовах надзвичайного стану — останніми за участю керівників територіальних ОВС.

26.3. При вирішенні окремих завдань працівники ДПС здійснюють візуальне спостереження та спілкування з учасниками дорожнього руху з метою одержання оперативної інформації.

26.4. При підрозділах ДПС формуються групи, які здійснюють: збір, накопичення, узагальнення та аналіз зведеної інформації, що надходить від нарядів ДПС, які несуть службу на КПП, і підрозділів ДПС по нагляду за дорожнім рухом; підготовку оперативної та іншої інформації; оцінку організації дорожнього руху в обстановці, що склалася; перевірку інформації про належність транспортних засобів та їх власників; про осіб, що підозрюються у скоєнні злочинів і порушенні громадського порядку.

27.Порядок супроводження транспортних засобів

27.1. Супроводження в установленому порядку небезпечних, негабаритних та великовагових вантажів, що перевозяться транспортними засобами, а також організація супроводження і забезпечення безпечного руху транспортних засобів спеціального призначення, транспортних засобів з організованими групами дітей під час слідування до місць оздоровлення та у зворотному напрямку службовими транспортними засобами підрозділів ДПС визначаються чинним законодавством України.

27.2. Супроводження здійснюється службовими транспортними засобами підрозділів Державтоінспекції МВС, які мають спеціальне кольорографічне пофарбування та розпізнавальні знаки, а також обладнані спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями.

27.3. Отримавши завдання на проведення супроводження, командир підрозділу ДПС:

27.3.1. Вивчає маршрут проходження колони, яка супроводжується, особливості організації дорожнього руху на ньому, дислокацію постів і маршрутів патрулювання, систему зв’язку і взаємодії з ними екіпажів патрульних транспортних засобів, які здійснюють супроводження.

27.3.2. Призначає старшого та склад екіпажів супроводження, проводить інструктаж. Екіпаж патрульного транспортного засобу супроводження складається з двох працівників.

27.3.3. Організовує перевірку технічного стану транспортних засобів, виділених для супроводження, наявних засобів радіозв’язку, спеціальних світлових і звукових сигнальних пристроїв, про що складає відповідний акт.

27.4. Інструктаж водіїв транспортних засобів, які супроводжуються, проводить відповідальний за здійснення супроводження — командир підрозділу ДПС або старший екіпажу супроводження.

27.5. Під час супроводження одним патрульним транспортним засобом останній повинен рухатися перед колоною автомобілів, яку він супроводжує, на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху. При цьому водій патрульного автомобіля супроводження повинен обирати смугу руху, яка б забезпечувала безпеку дорожнього руху під час супроводження, залежно від ширини проїзної частини, швидкості руху та в разі необхідності дати можливість іншим учасникам дорожнього руху безпечно об’їхати колону.

Під час супроводження двома патрульними транспортними засобами один з них рухається так, як зазначено вище, а другий — позаду колони, яка супроводжується, з метою попередження її обгону іншими транспортними засобами на дорогах, що мають одну смугу для руху в даному напрямку, та в інших небезпечних місцях.

Під час супроводження трьома патрульними транспортними засобами один з них (головний) рухається перед колоною автомобілів, які він супроводжує, так, як вказано в попередніх випадках; другий (сигнальний) рухається перед головним автомобілем на відстані 200–400 м крайньою лівою смугою, призначеною для руху в цьому напрямку, з метою вжиття заходів щодо забезпечення безпечного й безперешкодного проїзду, оповіщає учасників дорожнього руху про наближення колони транспортних засобів, що супроводжуються, а також інформує екіпаж головного патрульного автомобіля супроводження про умови руху. Третій патрульний транспортний засіб (замикаючий) рухається за колоною.

27.6. Швидкість руху під час супроводження встановлює старший екіпажів супроводження з урахуванням характеристик транспортних засобів, які супроводжуються, та забезпечення безпеки дорожнього руху в конкретних дорожніх умовах. Вона не повинна перевищувати меж, установлених ПДР. У разі прийняття рішення відповідальним від Управління державної охорони про збільшення швидкості понад визначені норми екіпажами супроводження вживаються заходи відповідно до вимог нормативно-правових актів України.

27.7. Якщо швидкість руху колони, що супроводжується (окрім колони з особами, відносно яких здійснюється державна охорона), менше дозволеної ПДР, а дорожні умови не дозволяють іншим учасникам дорожнього руху здійснити її обгін, старший екіпажів супроводження вживає заходів щодо забезпечення проїзду транспортних засобів, що накопичуються за колоною.

28.Взаємовідносини працівників підрозділів ДПС з учасниками дорожнього руху

28.1. Взаємовідносини працівників підрозділів ДПС з учасниками дорожнього руху мають ґрунтуватися на принципах дотримання законності, забезпеченні свободи та недоторканності особи та її прав, уважному, доброзичливому і шанобливому ставленні до громадян.

28.2. Під час звернення до учасників дорожнього руху працівник підрозділу ДПС повинен чітко відрекомендуватися, назвавши свою посаду, спеціальне звання, прізвище та причину, суть звернення.

У разі звернення громадян (одержання інформації про злочин тощо) працівник підрозділу ДПС зобов’язаний вжити заходів щодо надання допомоги і діяти відповідно до своїх службових обов’язків.

У розмові з громадянами працівники підрозділів ДПС зобов’язані виявляти спокій і витримку. Недопустимі грубощі, вирази та репліки, які ображають людську гідність, будь-які дії, що свідчать про неповагу до громадян, коментарі, які не стосуються виконання службових обов’язків.

На вимогу громадянина працівник підрозділу ДПС зобов’язаний пред’явити службове посвідчення.

28.3. Зупинення транспортного засобу здійснюється виключно жезлом, а у виняткових випадках — жестом руки. При цьому працівник підрозділу ДПС спочатку вказує на транспортний засіб, який повинен зупинитися, а потім — на місце, де йому слід зупинитися.

Для привертання уваги учасників дорожнього руху може подаватися сигнал свистком (у необхідних випадках — увімкненим спеціальним світловим або звуковим сигнальним пристроєм). Жести працівника підрозділу ДПС мають бути зрозумілими всім водіям і пішоходам, подаватися своєчасно і так, щоб їх виконання не створювало аварійної обстановки.

28.4. Працівник підрозділу ДПС під час зупинки транспортного засобу зобов’язаний без затримки підійти до водія. Для розмови з водієм не обов’язково запрошувати його вийти з автомобіля, крім випадків:

28.4.1. Якщо знаходження працівника підрозділу ДПС поруч із зупиненим транспортним засобом створює загрозу особистій безпеці працівника. У цьому випадку розмову з водієм слід проводити на тротуарі (узбіччі).

28.4.2. З метою усунення технічної несправності транспортного засобу або порушень правил перевезення вантажів.

28.4.3. Коли є достатні підстави вважати, що водій знаходиться в стані сп’яніння.

28.4.4. Для проведення (у присутності водія) звірки ідентифікаційних номерів вузлів і агрегатів транспортного засобу із записами в реєстраційних документах.

28.4.5. Коли водій або пасажири підозрюються в скоєнні злочину.

28.4.6. В інших випадках, коли є необхідною участь водія в оформленні документів або наданні допомоги іншим учасникам дорожнього руху.

28.5. Не слід повідомляти про дійсну причину зупинення транспортного засобу, якщо його водій або пасажири підозрюються в скоєнні злочину або причетності до ДТП. При цьому працівник підрозділу ДПС повинен знайти тему для розмови з водієм, не розкриваючи характеру своїх намірів.

28.6. Роз’яснення порушникові про неправомірність його дій необхідно давати доброзичливо, переконливо і зрозуміло, з посиланням на відповідні вимоги ПДР.

Під час перевірки документів з ними слід поводитися акуратно, не робити в них будь-яких поміток. Якщо в документи вкладені гроші чи цінні папери, необхідно запропонувати власникові забрати їх.

28.7. Затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, здійснюється відповідно до вимог законодавства України.

28.8. Під час несення служби працівник підрозділу ДПС відповідно до норм чинного законодавства може застосовувати необхідні технічні засоби та технічні прилади для виявлення відповідного правопорушення.

28.9. З метою запобігання конфліктним ситуаціям, об’єктивного розгляду справ, а також як допоміжний засіб для попередження протиправних дій та розкриття правопорушень допускається використання фото-, кінозйомки, відеозапису та звукозаписувальної техніки, а під час оформлення матеріалів ДТП воно є обов’язковим.

28.10. Працівник підрозділу ДПС повинен надавати допомогу водіям в усуненні причин, що призвели до вимушеної зупинки в дорозі, а в необхідних випадках сприяти громадянам в:

28.10.1. Організації надання першої медичної допомоги постраждалим у ДТП і доставляння їх до закладів охорони здоров’я.

28.10.2. Захисті від протиправних зазіхань на їхнє життя і здоров’я, а також в охороні їх власності.

28.10.3. Роз’ясненні особливостей проїзду територією маршруту, що обслуговується.

28.10.4. Можливому усуненні технічних несправностей транспортного засобу і транспортуванні ушкодженого транспортного засобу.

28.11. Народні депутати України в позасудовому порядку не можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за порушення ПДР.

При цьому не допускаються адміністративне затримання народного депутата України, особистий огляд, огляд транспортного засобу, що ним використовується.

28.12. Особистість судді недоторканна, він не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності, затриманий або примусово доставлений до ОВС у порядку провадження стосовно справ про адміністративні правопорушення. Недоторканність судді поширюється також на транспорт, що ним використовується, на майно і документи, що йому належать. Про допущені суддею порушення складається рапорт, який передається командирові підрозділу з обов’язковою реєстрацією для подальшої передачі за місцем роботи.

28.13. Якщо народний депутат чи суддя керує транспортним засобом у стані сп’яніння, йому пропонується припинити керування. Огляд на визначення стану сп’яніння зазначених осіб у медичних закладах проводиться тільки в разі їх згоди. У цьому разі працівник підрозділу ДПС повідомляє про вказаний випадок командирові підрозділу ДПС і діє згідно з його рішеннями. У зазначених випадках командирові підрозділу необхідно запросити на місце виявлення правопорушення представника органу, у якому ця особа працює, або представника вищестоящого органу. У разі відмови від проведення медичного огляду на стан сп’яніння в присутності двох свідків складається протокол з вичерпними відомостями про особу правопорушника, її стан та наявні ознаки сп’яніння. Після складання протоколу забороняється вживати будь-яких заходів щодо затримання або інші примусові дії стосовно цієї особи. Їй пропонується скористатися послугами таксі або попутного транспорту і надається можливість викликати іншу машину чи водія.

28.14. Про вищевказану подію працівником підрозділу ДПС, що виявив правопорушення, без зволікань складається ґрунтовний рапорт, до якого можуть долучатися інші матеріали.

28.15. Особливості взаємовідносин з особами, які користуються дипломатичним імунітетом, іноземцями та особами без громадянства визначено наказом МВС від 26.02.2009 № 77 «Про затвердження Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.04.2009 за № 374/16390.

28.16. Про факт відсторонення від керування транспортним засобом особи, яка користується дипломатичним імунітетом, негайно повідомляється чергова частина управління (відділу) Держ-автоінспекції МВС ГУМВС, УМВС для подальшого інформування чергової частини ГУМВС, УМВС та Департаменту Державтоінспекції МВС, а також чергового МЗС України.

28.17. Іноземці, які не користуються дипломатичним імунітетом, та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.

Слід ураховувати, що зазначені особи під час керування транспортними засобами, крім усіх передбачених законодавством документів, повинні мати при собі міжнародне або національне водійське посвідчення, що відповідає вимогам Конвенції про дорожній рух, прийнятої 8 листопада 1968 року у Відні.

29.Облік та аналіз аварійності і практики застосування адміністративного впливу

29.1. Облік аварійності здійснюється відповідно до нормативно-правових актів України.

29.2. Роботу щодо аналізу аварійності і адміністративної практики на території обслуговування організовує командир окремого підрозділу ДПС.

Безпосередньо аналіз аварійності здійснює старший інспектор (інспектор) дізнання з ДТП, а облік і аналіз адміністративної практики — старший інспектор (інспектор) з адміністративної практики. У стройових підрозділах, де вказані посади штатними розписами не передбачені, виконання такої роботи доручається особам, на яких ці завдання покладені функціональними обов’язками.

29.3. Аналіз ДТП проводиться з метою:

29.3.1. Оцінки стану і динаміки аварійності.

29.3.2. Виявлення місць концентрації ДТП.

29.3.3. Розроблення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі внесення змін до дислокації несення служби та планів роботи.

29.4. Аналізу підлягають відомості про всі ДТП на території обслуговування, включаючи відомості про пригоди без потерпілих.

Аналіз пригод проводиться за їх видом, місцем, часом і умовами, що їх спричинили.

29.5. Аналіз адміністративної практики включає:

29.5.1. Узагальнення кількості порушень ПДР (за ділянками доріг, видами порушень) за кожний місяць та з накопичуванням підсумку від початку звітного року.

29.5.2. Оцінку ефективності застосованих заходів адміністративного впливу.

29.5.3. Узагальнення повідомлень і пропозицій, що містяться в заявах та скаргах громадян.

29.5.4. Розроблення пропозицій щодо усунення причин і умов, які спричиняють скоєння порушень ПДР та виникнення ДТП, удосконалення адміністративної практики.

29.5.5. Виявлені порушення ПДР обліковуються в журналі реєстрації протоколів про адміністративні порушення (додаток 9).

30.Організація і здійснення контролю за несенням служби працівниками підрозділів ДПС під час нагляду за дорожнім рухом

30.1. Контроль за несенням служби працівниками підрозділів ДПС здійснюється шляхом проведення гласних перевірок керівниками окремих підрозділів ДПС, керівниками відділів (відділень) Державтоінспекції МВС з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС, працівниками апарату управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС, працівниками Департаменту Державтоінспекції МВС.

30.2. Організація та проведення негласних перевірок несення служби здійснюються виключно працівниками апаратів управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС, працівниками Департаменту Державтоінспекції МВС.

30.3. Посадові особи Державтоінспекції МВС, які проводять перевірку, повинні знати поставлені завдання, порядок її організації і виконання, а також оперативну обстановку на посту або маршруті патрулювання під час проведення перевірки.

Під час здійснення гласного контролю перевіряючий зобов’язаний відрекомендуватись, надати службове посвідчення та припис на перевірку, зразок якого наведено у додатку 10. Про прибуття перевіряючого працівники підрозділів ДПС негайно доповідають до чергової частини та безпосередньому керівникові підрозділу.

30.4. Гласні перевірки організовуються і проводяться будь-яким прямим і, у першу чергу, безпосереднім керівником працівника підрозділу ДПС (як правило, не нижче командира взводу), їх кількість має бути не менше двох разів за робочу зміну працівника підрозділу ДПС. Перевірці підлягають усі працівники підрозділів ДПС, які несуть службу протягом зміни.

30.5. Проводячи гласну перевірку, слід звертати увагу на:

30.5.1. Зовнішній вигляд, екіпірування, наявність службового посвідчення, зброї, засобів зв’язку, жезла, свистка, службової документації тощо.

30.5.2. Знання службових обов’язків, орієнтувань, отриманих під час інструктажу та протягом робочої зміни, їх виконання.

ості та особливостей несення служби на цій ділянці.

30.5.4. Знання нормативно-правових актів, що регламентують діяльність підрозділів ДПС, уміння застосовувати їх у практичній діяльності. У випадках неправильних відповідей перевіряючий повинен дати вичерпні роз’яснення з поставлених питань.

30.5.5. Зовнішній вигляд закріпленого патрульного транспортного засобу, його справність та комплектацію.

30.5.6. Відповідність записів у дорожньому листі показників пробігу транспортного засобу показникам спідометра та кількості отриманого пального.

30.5.7. Уміння користуватися спеціальними технічними засобами та технічними приладами.

30.5.8. Вибір форм і методів нагляду за дорожнім рухом, застосування тактичних прийомів з виявлення і припинення правопорушень, що скоюються учасниками дорожнього руху, ефективність роботи працівника на посту або маршруті патрулювання.

30.5.9. Уміння забезпечувати регулювання дорожнього руху.

30.5.10. Уміння діяти в умовах складної дорожньої та оперативної обстановки.

30.5.11. Повноту та якість оформлення адміністративних матеріалів.

30.6. У разі встановлення під час проведення гласної перевірки недоліків у несенні служби перевіряючий зобов’язаний на місці вжити заходів стосовно їх усунення. У випадку неможливості їх усунення на місці вживаються заходи щодо відсторонення працівника підрозділу ДПС від несення служби та його заміни.

30.7. Про результати проведеної перевірки у відомості обліку роботи по нагляду за дорожнім рухом та книзі постових відомостей робиться відповідний запис, а її результати доводяться до відповідних командирів (начальників).

30.8. Негласні перевірки проводяться працівниками апарату управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС, працівниками Департаменту Державтоінспекції МВС згідно з графіками, затвердженими відповідно начальниками (заступниками) управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС та начальником (заступниками) Департаменту Державтоінспекції МВС, а поза графіком — лише з їх дозволу.

Під час організації проведення негласних перевірок повинні враховуватися скарги і заяви громадян, оперативна інформація про роботу працівника підрозділу ДПС, результати опитування учасників дорожнього руху та індивідуально-виховної роботи. Графіки слід складати таким чином, щоб апаратом управлінь (відділів) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС впродовж кварталу кожний підпорядкований підрозділ ДПС перевірявся не менше одного разу, а в разі надходження скарг на дії працівників підрозділів ДПС — у тижневий термін.

Особі, яка здійснює перевірку, на час її проведення видається припис на перевірку, який після закінчення перевірки долучається до рапорту про результати перевірки. Матеріали перевірок накопичуються та зберігаються в канцелярії управлінь (відділів) Державтоінспекції ГУМВС, УМВС, Департаменту Державтоінспекції МВС протягом 3 років.

30.9. Негласна перевірка ведеться за різними формами (одним чи декількома працівниками з використанням транспортних засобів чи без них тощо), але, як правило, протягом робочої зміни працівника підрозділу ДПС. Під час її проведення дозволяється застосовувати засоби фото- і кінозйомки, відеозапису.

30.10. Під час проведення негласної перевірки слід звертати увагу на:

30.10.1. Організацію роботи на посту або маршруті патрулювання, вибір форм і методів, технічних засобів та приладів у нагляді за дорожнім рухом.

30.10.2. Взаємовідносини між працівником підрозділу ДПС із забезпечення безпеки дорожнього руху та його учасниками і дотримання ним законності.

30.10.3. Правомірність зупинення транспортних засобів і складання матеріалів про адміністративні правопорушення.

30.10.4. Ефективність роботи (активність працівника підрозділу ДПС в попередженні та припиненні правопорушень, застосування ним технічних засобів та приладів, реагування на порушення ПДР з боку його учасників на посту, маршруті тощо).

30.10.5. Реагування на зміни в оперативній та дорожній обстановці, уміння діяти в цих умовах, ужиття заходів особистої безпеки.

30.10.6. Порядок дій під час оформлення ДТП.

30.11. У разі виявлення під час негласної перевірки порушень дисципліни або законності перевіряючий доповідає посадовій особі, яка призначила перевірку, та вживає негайних заходів щодо припинення протиправних дій працівника підрозділу ДПС. У таких випадках на місце викликається командир підрозділу Державтоінспекції МВС, який відстороняє від виконання службових обов’язків особу, яка допустила порушення, та доручає проведення службової перевірки, про що негайно доповідає безпосередньому начальникові.

30.12. У разі виявлення перевіряючим фактів порушень законодавства, які підпадають під дію Кримінального кодексу України (вимагання або отримання хабара, дача хабара працівникові міліції та інше), вживаються заходи відповідно до вимог цієї Інструкції, при цьому забезпечується належне документування згідно з КПК України та передача зібраних матеріалів до територіального підрозділу ОВС або органу прокуратури.

30.13. За результатами проведення негласної перевірки складається рапорт на ім’я посадової особи, яка її призначила і яка в подальшому приймає рішення про необхідність проведення службової перевірки. У рапорті про перевірку обов’язково вказуються час, місце початку перевірки, відносно кого перевірка проводилась (номер нагрудного знака, марка, номерний знак службового автомобіля, інші відомості), хронометраж роботи наряду ДПС, який перевіряється, номерні знаки зупинених транспортних засобів та час їх зупинки. В обов’язковому порядку проводяться три і більше контрольні перевірки зупинених інспекторами транспортних засобів, під час яких з’ясовується причина зупинки, чи складались адміністративні матеріали, які розмови велись інспектором з водієм.

Після завершення службової перевірки керівником управління (відділу) Державтоінспекції МВС ГУМВС, УМВС затверджується висновок та вживаються відповідні заходи реагування.

30.14. Результати перевірок регулярно доводяться до відома особового складу під час проведення інструктажів, а також щомісячно узагальнюються і розглядаються на службових нарадах чи зборах у підрозділах Державтоінспекції МВС.

31.Оцінка діяльності підрозділів ДПС

31.1. Діяльність працівників підрозділів ДПС оцінюється за такими напрямками:

31.1.1. Стан аварійності на території, що обслуговується.

31.1.2. Участь у попередженні та припиненні адміністративних правопорушень, розкритті злочинів, затриманні злочинців.

31.1.3. Дотримання законності під час застосування заходів адміністративного впливу до учасників дорожнього руху та інших осіб.

31.1.4. Якість оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення.

31.1.5. Кількість підтверджених скарг, що надійшли відносно працівника.

31.1.6. Професіоналізм дій під час ускладнення дорожньої обстановки.

31.1.7. Знання чинного законодавства у сфері безпеки дорожнього руху, оперативної обстановки, своїх прав та обов’язків.

31.1.8. Дисциплінованість, культура поведінки у спілкуванні з громадянами.

31.1.9. Утримання у справному та належному стані закріпленого службового автомототранспорту, технічних засобів і приладів, уміння ними користуватися.

31.1.10. Зовнішній вигляд, стройова виправка, службова і фізична підготовка.

31.1.11. Уміння регулювати дорожній рух.

31.2. Діяльність стройового підрозділу ДПС оцінюється за такими напрямами:

31.2.1. Ставлення населення, яке проживає на території обслуговування, до діяльності підрозділу.

31.2.2. Характеристика обстановки безпеки дорожнього руху на території, що обслуговується.

31.2.3. Участь у боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку.

31.2.4. Стан дисципліни і дотримання законодавства працівниками підрозділу.

31.2.5. Контроль за дотриманням ПДР всіма учасниками.

31.2.6. Застосування практики адміністративного впливу до порушників.

31.2.7. Готовність до дій за надзвичайних обставин та ситуацій.

31.2.8. Утримування службового автомототранспорту в справному стані і використання його за призначенням, результативність застосування оперативно-технічних і спеціальних засобів.

31.2.9. Спрямованість адміністративно-правової діяльності на попередження ДТП.

Начальник ДДАІ МВС України

генерал-майор міліції С. Г. КОЛОМІЄЦЬ

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 17 грудня 2008 р. N 1086

Київ

Відповідно до статей 2651 та 2653 Кодексу України про адміністративні правопорушення Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Порядок тимчасового вилучення посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду і ліцензійної картки на транспортний засіб та їх повернення, що додається.

2. Міністерству внутрішніх справ привести у двомісячний строк власні нормативно-правові акти у відповідність з цією постановою.

Прем'єр-міністр України         Ю. ТИМОШЕНКО

ПОРЯДОК

тимчасового вилучення посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду і ліцензійної картки на транспортний засіб та їх повернення

1. Цей Порядок визначає процедуру тимчасового вилучення посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду і ліцензійної картки на транспортний засіб та їх повернення.

2. Тимчасове вилучення посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду і ліцензійної картки на транспортний засіб здійснюється уповноваженою особою підрозділу Державтоінспекції (далі - уповноважена особа).

3. Посвідчення водія тимчасово вилучається за наявності підстав вважати, що водієм вчинено правопорушення, передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення, за яке може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом.

4. У разі вчинення правопорушення, за яке передбачено накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, складається протокол про адміністративне правопорушення у двох примірниках і тимчасово вилучається посвідчення водія, про що робиться запис у протоколі.

5. До винесення судом постанови у справі про адміністративне правопорушення та набрання нею законної сили уповноважена особа видає водієві тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом строком не більше ніж на три місяці з дати вилучення посвідчення. Форма зазначеного тимчасового дозволу затверджується МВС.

6. Тимчасово вилучене посвідчення повертається водієві:

за заявою водія у разі, коли суд не прийняв у тримісячний строк рішення про позбавлення водія права керування транспортним засобом або не розглянув у встановлений законом строк справу про адміністративне правопорушення;

після виконання водієм постанови суду про накладення адміністративного стягнення або подання до підрозділу Державтоінспекції копії постанови суду про закриття справи (крім випадків, коли справу про адміністративне правопорушення закрито на підставі порушення за тим самим фактом кримінальної справи);

у разі винесення судом постанови про позбавлення водія права керування транспортним засобом після закінчення визначеного строку позбавлення права керування транспортним засобом та успішного складення в Державтоінспекції теоретичного і практичного іспиту для отримання права на керування транспортним засобом відповідної категорії.

7. Талон про проходження державного технічного огляду може бути тимчасово вилучений з одночасною забороною експлуатації транспортного засобу за наявності несправностей у гальмовій системі, рульовому управлінні, тягово-зчіпному пристрої, зовнішніх світлових приладах у темну пору доби або якщо такий засіб не укомплектований відповідно до призначення чи має інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил його експлуатація забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, або є таким, що своєчасно не пройшов державний технічний огляд.

8. У разі тимчасового вилучення талона про проходження державного технічного огляду уповноважена особа складає у двох примірниках протокол про адміністративне правопорушення та проводить на місці виявлення такого правопорушення перевірку технічного стану транспортного засобу, за результатами якої складає акт перевірки зазначеного засобу у двох примірниках. Другі примірники протоколу та акта видаються під розписку водієві, який притягується до адміністративної відповідальності.

Про тимчасове вилучення талона про проходження державного технічного огляду уповноважена особа робить відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

9. У разі неможливості усунення технічних несправностей транспортного засобу на місці виявлення правопорушення уповноважена особа вживає у межах своїх повноважень необхідних заходів до тимчасового затримання транспортного засобу (шляхом його блокування або доставлення на спеціальний майданчик) в установленому законодавством порядку.

Подальша експлуатація транспортного засобу дозволяється після повернення тимчасово вилученого талона про проходження державного технічного огляду власникові транспортного засобу або уповноваженому ним представникові після усунення виявлених технічних несправностей та подання до підрозділу Державтоінспекції, в якому зберігається талон, акта перевірки технічного стану транспортного засобу, виданого уповноваженим на проведення перевірки технічного стану суб'єктом господарювання, а також сплати накладеного за вчинене правопорушення штрафу.

Форма акта перевірки технічного стану транспортного засобу затверджується МВС.

10. У разі усунення технічних несправностей транспортного засобу на місці виявлення правопорушення уповноважена особа складає акт перевірки технічного стану транспортного засобу та не вилучає талон про проходження державного технічного огляду, про що робить запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

11. Вилучене посвідчення водія або талон про проходження державного технічного огляду, перші примірники протоколу про адміністративне правопорушення, за яке передбачене тимчасове вилучення талона, та акта перевірки такого засобу передаються для зберігання до відповідного підрозділу Державтоінспекції в установленому МВС порядку.

12. Ліцензійна картка на транспортний засіб тимчасово вилучається уповноваженою особою у разі експлуатації транспортного засобу, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів або вантажів, водієм, у дорожньому листі якого відсутні відмітки про проходження щозмінного передрейсового медичного огляду та перевірку технічного стану транспортного засобу, без посвідчення водія відповідної категорії, а також у разі направлення в рейс одного водія під час здійснення пасажирських перевезень на автобусному маршруті протяжністю понад 500 кілометрів.

13. Під час тимчасового вилучення ліцензійної картки на транспортний засіб уповноважена особа складає на місці виявлення правопорушення відповідний акт у трьох примірниках, один з яких видається під розписку водієві. Форма акта затверджується МВС.

14. Акт про тимчасове вилучення ліцензійної картки на транспортний засіб та вилучена ліцензійна картка надсилаються у триденний строк до відповідного органу ліцензування господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом в установленому МВС та Мінтрансзв'язку порядку.

15. Перші примірники протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та акта про тимчасове вилучення ліцензійної картки на транспортний засіб надсилаються до підрозділу Державтоінспекції за місцем реєстрації транспортного засобу чи тимчасового його обліку.

16. Порядок зберігання та повернення вилучених ліцензійних карток визначається органом ліцензування господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.